FAMILY DOCTOR

14 Мар

Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи

(№6(21), 2009)

Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи як базис до розуміння клініко-неврологічного дослідження хворого в практиці сімейного лікаря

Євгенія МАЧЕРЕТ
член-кор. АМНУ, д.мед.н., професор, президент Української Асоціації акупунктури і лазеротерапії, завідувач кафедри неврології і рефлексотерапії НМАПО імені П.Л.Шупика


 Ольга КОВАЛЕНКО
д.мед.н., головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Рефлексотерапія»
НМАПО імені П.Л.Шупика

Перед сімейним лікарем поставлені надзвичайно великі задачі: проведення діагностичних, профілактичних та лікувальних заходів щодо широкого контингенту хворих, які поєднані в сімейні кола і відрізняються поліморфністю патологічних проявів. Суттєвий віковий діапазон – від періоду новонародженості до глибокої старості – ускладнює завдання, адже параметри норми і патології протягом життя мають значну варіабельність, захворювання мають свої особливості в різні вікові періоди тощо. Крім того, сімейний лікар має володіти знаннями та практичними навичками не тільки в галузі терапії, а й неврології, педіатрії, дерматології тощо.

Як відомо, значення нервової системи у становленні функцій забезпечення життєдіяльності організму переоцінити неможливо. Соматична патологія також супроводжується тими чи тими проявами неврологічної дисфункції, однак вона також може супроводжуватися і безпосереднім ураженням різних відділів нервової системи. Провести необхідну діагностику, встановити правильний діагноз і призначити адекватну терапію в разі патології нервової системи – це також в межах завдань сімейного лікаря.

Для полегшення цього завдання, тобто дослідження і оцінки неврологічного статусу, розгляд  якого передбачається в наступних матеріалах, слід згадати основні анатомо-фізіологічні особливості нервової системи.

Нервова система являє собою сукупність анатомічно та функціонально взаємопов’язаних структур, які служать для забезпечення регуляції та координації діяльності організму людини у взаємодії з навколишнім середовищем.

За анатомотопографічним принципом поділяється на центральну,  периферійну та вегетативну. Центральна нервова система (ЦНС) включає головний та спинний мозок, а до складу периферійної нервової системи належать периферійні нерви та їх сплетіння, а також черепні нерви (ЧН).
Центральна нервова система служить для проведення, оцінки та переробки нервових сигналів, що надійшли від периферії, а  також виробки відповідного аферентації еферентного сигналу. Периферійна нервова система зв’язує головний та спинний мозок з їх ефекторами та рецепторами.
Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина, або нейрон (нейроцит). Нейрон складається з тіла та відростків з їх закінченнями. Відростки представлені аксоном та кількома дендритами. Дендритами до тіла нейрона надходить нервовий імпульс, а по аксону проводиться від нейрона. Слід зазначити, що у чутливих нейронів відростки відповідно мають назву периферійного (дендрит) і центрального (аксон).

Нейрони поділяються:
за величиною: дрібні (4-20 мкм), середні (20-60 мкм), великі (60-130 мкм);

за формою тіла та кількістю відростків:
– одновідростчасті, або уніполярні (в організмі людини практично не зустрічаються);
– двовідростчасті, або біполярні. До них належать клітини спеціальної чутливості (зір, слух, смак, нюх, вестибулярна чутливість);
– псевдо-одновідростчасті, або псевдоуніполярні, що представлені клітинами загальної чутливості (біль, дотик, зміни температури);
– багатовідростчасті, або мультіполярні, серед яких дрібні за величиною виконують асоціативні функції, середні та великі – рухові, ефекторні (пірамідні);
– нейрони, що мають спеціальну форму (круглі, зірчасті, грушоподібні тощо).
за функціональним значенням у складі рефлекторної дуги:
– рецепторні;
– асоціативні;
– ефекторні.
Нервові відростки, або волокна, здійснюють проведення нервових імпульсів. Крім гліальної оболонки, вони можуть мати або не мати мієлінове покриття. В залежності від цього вирізняють мієлінові та безмієлінові нервові волокна. Мієлін, білкова речовина, служить для проведення нервового імпульсу та перешкоджає поширенню його на сусідні нейрони. Шар мієліну має переривчасту структуру (перехвати Раньє), що викликає деяку скачкоподібність проведення нервового імпульсу.
Товщина мієлінової оболонки впливає на швидкість проведення нервового імпульсу, що відповідає функціональним характеристикам нерва (руховий, чутливий, змішаний). Так, товсті мієлінові волокна (12-20 мкм) проводять імпульси зі швидкістю близько 80-120 м/с, виконують переважно рухову функцію. Середні мієлінові волокна (6-12 мкм)  зі швидкістю близько 30-80 м/с проводять нервові імпульси тактильної та температурної чутливості, а тонкі (1-6 мкм), відповідно, є провідниками больової чутливості.
Безмієлінові волокна – найменшого діаметру (1-4 мм) мають найнижчу швидкість і безперервний характер проведення нервового імпульсу (1-2 м/с). Безмієлінові нервові відростки представлені еферентними волокнами вегетативної нервової системи.
Кінцевими (дистальними) відділами нейрона, зокрема його нервових волокон, є нервові закінчення. Функціонально їх поділяють на рецептори та ефектори.
Рецептори – це нервові закінчення периферійних відростків чутливих (рецепторних) нейронів, які забезпечують сприйняття специфічних подразнень із зовнішнього або внутрішнього середовища та трансформацію енергії подразнення в нервовий імпульс.

Рецептори поділяються:
· за локалізацією (4 групи):
– екстерорецептори – сприймають тактильні, температурні, больові подразнення. Локалізуються у шкірі та слизових оболонках;
– інтерорецептори – сприймають ступінь наповнення внутрішніх органів та  больові відчуття, хімічний склад певних речовин. Розташовані у внутрішніх органах;
– пропріорецептори – сприймають відчуття тиску, ваги, вібрації, стану м’язів. Локалізуються в м’язах, сухожиллях, надкісниці, капсулах суглобів;
– спеціалізовані рецептори органів чуття – локалізуються у відповідних органах чуття й відповідають за сприйняття зорових, нюхових, слухових, смакових подразнень та рівновагу.
· за будовою:
– вільні нервові закінчення – сприймають біль;
– інкапсульовані нервові закінчення – сприймають тактильні, рецепторні та пропріоцептивні подразнення;
– первинно відчувачі клітини – сприймають зорові, слухові, смакові та вестибулярні подразнення.
Ефектори – це закінчення  аксонів еферентних нейронів вегетативної або соматичної нервової системи, які здійснюють передачу нервового імпульсу з нейрона на робочий орган. Передача нервового імпульсу з одного нейрона на інший або на робочий орган відбувається за допомогою спеціалізованого утворення – синапсу.
Синапс складається з пресинаптичної, постсинаптичної частин та синаптичної щілини. Хімічна передача нервового імпульсу складається з 4 етапів: синтез медіатора, проникнення медіатора через пресинаптичну мембрану, взаємодія з хеморецепторами постсинаптичної мембрани, інактивація та зворотнє всмоктування.
Пресинаптична частина містить пресинаптичні пухирці з відповідним медіатором: ацетилхоліном, норадреналіном, гамааміномасляною кислотою тощо. В синаптичну щілину, заповнену колоїдною речовиною, в момент надходження нервового імпульсу викидається медіатор. Постсинаптична частина сприймає медіатор завдяки білковій природі хеморецепторів на постсинаптичній мембрані, руйнуючи (інактивуючи) його завдяки відповідним ферментам: ацетилхолінестеразі, моноаміноксидазі тощо. Після цього відбувається зворотнє всмоктування в пресинаптичній мембрані та відновлення медіатора.

Синапси поділяються:
· за локалізацією:
– міжнейронні (аксо-соматичні, аксо-асксональні, аксо-дендритичні, дендро-соматичні, сомато-соматичні);
– нейротканьові (нейро-м’язові, нейро-секреторні)
· за функцією:
– гальмівні;
– збудливі
· за механізмом передачі нервового імпульсу:
– з хімічною передачею;
– з електричною передачею (мають вузьку синаптичну щілину з відсутністю специфічних хеморецепторів, причому імпульс може проходити без синаптичної затримки в обох напрямках);
– зі змішаним характером передачі нервового імпульсу.

Основний принцип нервової діяльності – рефлекторний.

Рефлекс – це реакція відповіді організму на зовнішнє або внутрішнє подразнення.
Рефлекси поділяються на:
– безумовні – вроджені реакції організму на подразнення, які здійснюються за участю спинного мозку або мозкового стовбура;
– умовні – набуті на основі безумовних рефлексів тимчасові реакції організму, які здійснюються за участю кори великих півкуль головного мозку. Вони становлять основу вищої нервової діяльності.
Морфофункціонально реалізація рефлексу забезпечується завдяки рефлекторній дузі, або колу.

Рефлекторна дуга (коло) являє собою ланцюг нейронів, які забезпечують сприйняття подразнення, трансформацію енергії подразнення в нервовий імпульс, проведення нервового імпульса до нервових центрів, обробку отриманої інформації, формування реакції відповіді.

Проста рефлекторна дуга складається з трьох ланок:
1). Аферентна ланка представлена чутливим нейроном, який розташовується в спинномозковому або краніальному ганглії (псевдоуніполярна нервова клітина загальної чутливості, для спеціальної чутливості – біполярний нейрон);
2).  Асоціативна (вставочна) ланка представлена дрібним мультіполярним нейроном.
3).  Еферентна ланка представлена крупним мультіполярним нейроном, розташованим в ядрах передніх ріг спинного мозку. Її аксон вже виходить за межі центральної нервової системи й закінчується ефекторним закінченням у робочому органі.

Хочете знати більше – прочитайте:

1. Анатомия центральной нервной системы: учебное пособие. Гайворонский И.В., Ничипорук Г.И. СПб.: ЭЛБИ-СПб, 2005. – 96 с.
2. Дуус П. Топический диагноз в неврологии. Анатомия. Физиология. Клиника / Пер. с англ. – М.: ИПЦ «ВАЗАР-ФЕРРО», 1997.–382 с.
3. Ромоданов А.П., Мосийчук Н.М. Холопченко Э.И. Атлас топической диагностики заболеваний нервной системы. – К.: Вища школа, Главное изд-во, 1979.–216 с.
4.  Сандригайло Л.И. Анатомо-клинический атлас по неврологии. Мн.: Высшая школа, 1988. – 319 с.
5. Скоромец А.А. Топическая диагностика заболеваний нервной системы.– Л.: Медицина, 2002. – 320 с.
6. Триумфов А.В. Топическая диагностика заболеваний нервной системы. – 14-е изд. – М: Техлит, 2004. – 248 с.
7. Физиология человека // Под ред. Р.Шмидта и Г. Тевса. – Изд-во «МИР», 1996. – Т. 2. – 642 с.

Міток немає

Добавить комментарий


Слои по горизонтали
Увага! Інформація, опублікована на сайті, призначена тільки для ознайомлення. Описані методи діагностики, лікування, рецепти народної медицини і т.д. самостійно використовувати не рекомендується. Обов'язково проконсультуйтеся з фахівцем, щоб не завдати шкоди своєму здоров'ю!

� 2016 FAMILY DOCTOR |