FAMILY DOCTOR

04 Мар

Головний мозок. Кора головного мозку


Головний мозок
Кора головного мозку

Ольга КОВАЛЕНКО
НМАПО імені П.Л.Шупика

Наталія ХАНЕНКО
НМАПО імені П.Л.Шупика

Перше, що об’єктивно може оцінити лікар під час першого контакту з хворим, це стан його свідомості, а також отримати уявлення про когнітивні (пізнавальні) функції його головного мозку, що належать до поняття інтегративних функцій.
Інтегративні  – це функції ЦНС, не пов’язані безпосередньо з обробкою сенсорних сигналів або управлінням руховими та вегетативними центрами. Ці функції лежать в основі свідомості, мовлення, мислення (розуміння та маніпулювання поняттями), пам’яті (включно процеси навчання), емоцій та циклу сну/бадьорості. Всі ці прояви діяльності мозку людини ще мають назву вищої нервової діяльності (ВНД). Анатомічні утворення головного мозку, що є відповідальними за інтегративні функції,  представлені переважно двома великими його відділами: лімбічною системою та новою корою (неокортексом).
Найбільш суттєва зміна загального стану, яка відчувається людиною повсякденно, є поступове повернення свідомості при пробудженні (а також при виході з наркозу, коми та непритомності). Свідомість – головна ознака нашого існування. Вона пов’язана зі складними нейронними структурами і не може існувати у відриві від них. Вперше поняття «свідомості» було представлено в 5 тисячолітті до нашої ери грецьким філософом  Анаксагором:  «Свідомість – це безкінечна саморегулююча, ні з чим не змішувана субстанція, джерело руху, необхідна частина всього живого, яка має подібні якості у людини та тварин».
Це поняття постійно удосконалювалось і на сьогодні під свідомістю розуміють інтегральну характеристику психіки людини, яка відображує ступінь адекватності її поведінки біологічним і соціальним умовам. Вивчити свідомість можна тільки інтраспективно, тому гіпотези медиків, психологів, фізіологів численні і не завжди однозначні. Існує точка зору, що в філогенезі свідомість в тій чи тій формі виникає завжди, коли більш примітивні форми нервової діяльності (наприклад, рефлекси) вже не можуть забезпечити адекватної регуляції та адаптації організму, відповідно до змін умов.  Згідно з цим, поява свідомості являє собою важливий етап еволюції, який є абсолютно необхідним для оптимального пристосування в навколишньому  середовищі вищих організмів.
Свідомість існує тільки за взаємодії структур кори та підкірки, які відокремлено свідомості не забезпечують.  Анатомо-фізіологічне підґрунтя свідомості, а також складних функцій вищої нервової діяльності (сприйняття інформації, запам’ятовування – фіксації та зберігання інформації, аналізу, прийняття рішення, мовлення) полягає в особливостях будови кінцевого мозку – головного мозку, зокрема його півкуль, вкритих корою, та білої речовини, а також підкоркових утворень, суттєво старших в філогенетичному аспекті. Центральні щілини на конвекситальній та медіальній поверхнях мозку формуються найшвидше і мають велике значення в структурному та функціональному значенні. Саме вони анатомічно й розмежовують півкулі на лобні та тім’яні долі, а функціонально – на соматосенсорну та соматомоторну  ділянки.
Потиличну долю відмежовує потилично-тім’яна щілина на медіальній поверхні півкуль, передпотилична вирізка – невеличка зарубка на кінці нижнього краю скроневої долі. Незважаючи на не досить чіткі анатомічні межі, функціонально потиличні долі чітко пов’язані із зоровими функціями, а скроневі – зі слухом. Отже, частина великих півкуль позаду від центральної щілини є сенсорною, де розташовані первинні мозкові центри – задня центральна звивина – тілесні відчуття, шпорна кора  – зору, звивини Гешля – слуху.
Вся кора, що розташована між ними, відповідає за найвищу інтегративну діяльність, а також за взаємодію між різними відчуттями та їх зв’язки з іншими частинами мозку. Вважається, що доцільним є виділення також лімбічної долі та базальної ділянки лобної долі як орбітальної. Як зазначалося, крім коркових ділянок великих півкуль у формуванні  інтегративних функцій людини бере участь лімбічна система, що включає лімбічну долю й пов’язані з нею тенторинальну та септальну ділянки, сіру сорочку, миндалеподібний комплекс та соскоподібні тіла.
Кора головного мозку являє собою багатошаровий покрив переважно з тіл нейронів з дендритами (малу частку становлять аксони), які покривають  зовнішню поверхню великого мозку (звідси синоніми – мантія, плащ – pallium), біла ж речовина складається  виключно з аксонів, вкритих мієліном.
Маючи величезні функціональні завдання, більшою часткою своєї площі кора схована в борознах (2/3), лише 1/3 міститься на зовнішній поверхні головного мозку.
В процесі онтогенезу борозни й кора розвиваються поступово. Більшість основних звивин формується після 6-місячного терміну внутрішньоутробного розвитку. Товщина сірої смужки – кори – становить близько 4 мм. Вона майже повсюди однакова, однак найтовща – сягає майже 5 мм – рухова кора передньої центральної звивини, що має менш диференційовану межу з білою речовиною. Найтонша – сенсорна кора постцентральної звивини разом зі шпорною корою (1,5 мм).
Залежно від відмінностей у будові кори за вмістом судин, нейронів, мієлінових волокон, хімічних речовин виділяють ангіо-, цито-, мієло- і хіміоархітектоніку.

Шари кори головного мозку
· І – молекулярний шар
· ІІ – зовнішній гранулярний шар
· ІІІ – зовнішній пірамідний шар
· V – внутрішній гранулярний шар
· V – внутрішній пірамідний шар
· VI – мультиформноклітинний шар
Таким чином, крім гістологічних відмінностей, клітини кори розрізняються і функціонально.
Виділяють 2 види:

І – пірамідні та веретеноподібні клітини – відцентрові та еферентні;
ІІ – гранулярні нейрони – доцентрові та аферентні.
Відтак, у первинних рухових полях переважають пірамідні клітини над гранулярними (агранулярна кора). Первинні сенсорні поля переважно включають гранулярні нейрони (гранулярна кора), типові – сенсорні поля Бродмана.
Отже, як зазначалося вище, оцінка стану свідомості проводиться одразу, під час першого контакту лікаря і пацієнта.
Якщо хворий в стані бадьорості, сконцентрований, адекватно відповідає на запитання і правильно розуміє звернену до нього мову, орієнтується в часі, просторі, власній особистості, то свідомість у нього ясна. Крім ясної свідомості, що є фізіологічною нормою, існує кількісна градація порушень стану свідомості: затьмарення свідомості та її пригнічення або вимкнення.
Крім того, вирізняють пароксизмальні та непароксизмальні розлади свідомості.

 (Закінчення – в №4(25), 2010).

Міток немає

Добавить комментарий


Слои по горизонтали
Увага! Інформація, опублікована на сайті, призначена тільки для ознайомлення. Описані методи діагностики, лікування, рецепти народної медицини і т.д. самостійно використовувати не рекомендується. Обов'язково проконсультуйтеся з фахівцем, щоб не завдати шкоди своєму здоров'ю!

� 2016 FAMILY DOCTOR |