FAMILY DOCTOR

14 Мар

ПОГЛЯД НА СИСТЕМУ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ. БЕЗПЕРЕРВНЕ НАВЧАННЯ ЛІКАРЯ

(№6(21), 2009)

ПОГЛЯД НА СИСТЕМУ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ

Тревор Д.ГІББС
Королівський коледж Великої Британії. Професор, віце-голова
Шотландського Королівського коледжу загальної практики,
консультант з питань освіти Європейської Асоціації Медичної Освіти

«Панове, можливо, ви звернули увагу на те, що в світі існує лише два різновиди людства – це лікарі і пацієнти. Говорячи від імені пацієнта, я повинен відмітити, що пересічний пацієнт дивиться на свого лікаря як цивільна людина у військовий час спостерігає війська, що воюють від його імені. Чим більш освіченою є людина, яка стоїть між пацієнтом і його ворогом, тим краще. Але якої освіти потребують ці люди?

Ред’ярд Кіплінг, 1908

У 1993 р. Загальною Медичною Радою (General Medical Council – керівна медична організація, яка займається реєстрацією, атестацією лікарів та наглядом за лікарською практикою у Великій Британії) було видано документ «Лікарі майбутнього», перевиданий у 2003 р. Нині  готується ще один перегляд цього документа, який буде повніше враховувати сучасний стан медичної освіти.
Мета цих документів – привернути увагу до нових потреб системи охорони здоров’я, які диктують необхідність змін у системі медичної освіти, – від традиційних форм, що проіснували багато років, до тих, які дозволять сформувати лікаря 21-го століття. Постійно зростаючі вимоги до системи охорони здоров’я разом із швидким зростанням наукової бази медицини та існуванням різноманітних моделей організації охорони здоров’я, що, своєю чергою, вимагає від лікарів постійного самовдосконалення для сприйняття постійно зростаючого об’єму знань і застосування їх у своїй лікарській практиці.
В реальному житті лікар не може знати все. Водночас, результати опитування населення свідчать про те, що люди потребують доброзичливого, поміркованого лікаря, який уміє вислухати і глибоко розуміє, що необхідно пацієнту саме в цей час. Таким чином, існує подібність між динамічними вимогами до практикуючого лікаря, готового швидко реагувати на індивідуальні потреби кожного пацієнта, і повсякчас зростаючими вимогами до медичної освіти, яка постійно вдосконалюється, для того, щоб видати «життєздатний продукт», здатний гідно працювати в галузі охорони здоров’я, що постійно змінюється.
Яким чином можна досягти балансу між цими двома динамічними процесами у щоденній практичній діяльності? Один із шляхів – зміни в системі медичної освіти як на додипломному, так і на післядипломному рівнях.  Більшість спеціалістів медичної галузі готові до змін, які відбуваються в медичній освіті. Зміни необхідні в системі, зосередженій навколо лекційного викладання накопиченої інформації, в якій критерієм оцінки компетентності слухача слугує його здатність відтворити одержану інформацію в штучно створених ситуаціях. На її місці з’являється принципово нова система інтегрального навчання, яка базується на вивченні доказових підходів до розв’язання реальних ситуацій практичної лікарської діяльності. З’явилась і нині швидко поповнюється нова генерація викладачів медичної школи, які пройшли спеціальне навчання, працюють за новою системою, об’єднуються на рівні національних та міжнародних асоціацій.
Які ж результати можна очікувати від зазначених змін? Основним споживачем системи медичної освіти є слухач (студент, інтерн), а не пацієнт. Наукові дослідження в системі медичної освіти доводять, що досить рідко, і лише в деякій мірі,  зміни в системі навчання лікарів можуть впливати на громаду, пацієнтів та працевлаштування лікарів.
Однак, якщо взяти до уваги висловлювання Бертранда Рассела (Bertrand Russell)* «Поряд, фактично, існують два різновиди моралі: одна – яку ми сповідуємо, але не користуємося в житті, й друга – якою ми керуємось, але рідко сповідуємо», необхідним є створення можливості постійного післядипломного навчання.
Якщо метою діяльності закладів до- та післядипломної медичної освіти України стане «підготовка лікаря, який буде надавати кваліфіковану медичну допомогу як окремому пацієнтові, так і громаді в цілому; який продовжуватиме вдосконалювати свої знання постійно протягом всього свого професійного життя; який оцінюватиме свою діяльність і постійно намагатиметься поліпшувати ефективність своєї роботи, впроваджуючи результати наукових досліджень,– і всі ці процеси відбуватимуться в контексті командної роботи і реалій та особливостей України», слід мати можливість спостерігати, оцінювати та застосовувати освітні принципи в нашій щоденній медичній практиці.
В цій новій серії коротких оглядів я опишу свій особистий погляд на деякі принципи медичної освіти з метою початку широкого обговорення можливості їх застосування для поліпшення щоденної лікарської практики.
Маю надію, що кожен з читачів зможе навести власні аргументи щодо того, чому ми повинні змінюватися, чому необхідно знати сучасні досягнення клінічної практики і освіти; чому викладачі повинні здобути викладацьку кваліфікацію і чому ми повинні знати більше про нові методологічні  навчальні підходи, щоб стимулювати навчання, незалежно від спеціальності, в якій ми працюємо.

___________________________________________________________________________________________________________

* Bertrand Russell (1872–1970) – видатний Британський філософ, математик, громадський діяч.

БЕЗПЕРЕРВНЕ НАВЧАННЯ ЛІКАРЯ

 ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО?

Тревор Д.ГІББС

Людмила ХІМІОН
доцент кафедри сімейної медицини НМАПО
імені П.Л.Шупика

Концепція медичної практики, заснованої на принципах доказової медицини та клінічних протоколах, повільно, але невпинно стає загальноприйнятою у повсякденній лікарській діяльності. Втілення ідеї необхідності регулярної акредитації, ре-акредитації, зовнішньої оцінки та валідації лікарської практики – не за горами. Чи є безперервне навчання для лікарів примусовим? Чи є безперервне навчання навичкою, яку лікарі мають здобувати на  післядипломному етапі освіти? Намагаючись знайти відповіді  на ці запитання, в цій статті стисло обговорюється процес формування принципів безперервного навчання і ставляться запитання щодо можливості впровадження цих принципів у реальну щоденну лікарську практику.

Добре прожите життя – довге

Леонардо да Вінчі

В процесі навчання дорослі люди, які навчаються разом, опиняються у творчому, пізнавальному і активному оточенні: «Навчання і пов’язані з ним оновлення та зміни в наших знаннях, цінностях, діях, стосунках і соціальних проявах – це спосіб реалізації нашої людської природи».
Впровадження терміну «безперервне навчання» (навчання, що триває протягом усього життя) пов’язане у Великобританії з формуванням  Ради з питань безперервного  навчання під керівництвом професора Боба Фрайєра. Рада працювала під егідою Департаменту з освіти та праці Великобританії і видала резюме, в якому Б. Фрайєр стверджує: «Країні потрібно сформувати нову культуру навчання – навчання, що триває протягом усього життя. Дуже важливо допомогти всім здобути навички, які відповідають вимогам і потребам XXI століття». Це твердження, безперечно, може бути застосоване не тільки щодо Великобританії  і України, але, в цілому, до всіх країн світу.
Після публікації доповіді Фрайєра були зроблені відповідні посилання різними урядовими і неурядовими органами щодо концепції безперервного навчання. Доповідь Фрайєра закликала до виокремлення навчання як щоденно необхідної навички, яку можна здобути в сприятливому оточенні, що було влучно назване «епохою навчання». Уряд Великобританії підтримав цей заклик і видав у 1998 році рекомендаційний документ під назвою «Епоха навчання: ренесанс нової Британії», в якому професійні і непрофесійні регуляторні органи внесли концепцію безперервного навчання у свої відповідні заяви.
Однак, сама лише доповідь Фрайєра не може претендувати на авторство терміну «безперервне навчання».  В 1995 році Жан Клод Пайє, секретар комітету з економічного співробітництва та розвитку (КЕСР) зазначав: «Подальший розвиток системи освіти і навчання, що базується на навчальних можливостях молодого віку – тобто принципі «більше про одне й те саме»  –  не може бути стратегією для задоволення потреб сьогодення. Протягом останніх років багато йдеться про безперервне навчання, однак,  щиро кажучи, ця можливість реальна лише для невеликої частини населення». Таким чином,  звертається увага на розбіжності між теорією безперервного навчання і його практичною реалізацією.
Найважливішим завданням освітян стало втілення принципу безперервного навчання в реальність для більшості населення. Завданням викладачів системи медичної освіти на 21-е століття є впровадження ідеї і концепції безперервного навчання в щоденну клінічну практику.

 Можливість вибрати чому і як навчатись – одна з переваг безперервного навчання

Ми можемо навчатись на робочому місці або поза його межами – це наш вільний вибір. Та чи відповідальні ми за якість нашого навчання і здобутих навичок? Чи потрібно нам проходити навчання в системі безперервної медичної освіти або безперервного професійного розвитку для оцінки нашого професіоналізму і відповідної акредитації та реакредитації? Безперервне навчання визнає робоче місце як найбільш стимулююче навчальне оточення, в якому кожен може навчатись як сам, так і в колективі. В багатьох клініках і амбулаторних практиках наголошується, що навчання – ключова стратегія для подальшого розвитку і оновлення як усієї організації, так і кожного члена колективу.
Лікарі та інші спеціалісти, які працюють в системі охорони здоров’я, можуть сприймати безперервне навчання та ідею постійного оновлення як додаткове навантаження. Водночас, організації, які заохочують одержання нових знань, стають динамічнішими і прогресивнішими. Професії постійно змінюються, тому професіонали повинні бути готовими до цих змін, до нових ролей та нових вимог.

Клінічна практика і безперервне навчання

Можна заперечувати тезу, що всі практикуючі лікарі повинні сприйняти безперервне навчання як необхідність для успішної діяльності. Постійні зміни в науковій медицині мають 10-річну циклічність, і кваліфікований лікар не тільки повинен орієнтуватися в нових ідеях та досягненнях, але й впроваджувати їх у свою практичну діяльність. Якщо до цього додати ще й постійні зміни в структурі управління та бюрократичному боці роботи лікаря, то можна вважати доведеним, що лікар, який не виробив навичку безперервного навчання, буде вимушений боротися з наслідками як в клінічних, так і в організаційних  питаннях. Однак, на мою думку, для більшості лікарів безперервне навчання до цього часу не тільки не стало плановою діяльністю, але часто навіть не усвідомлюється!
Спеціалісти, які працюють в стаціонарах та амбулаторно, сімейні лікарі повинні бути як клініцистами, так і менеджерами в їх повсякденній роботі, а також, разом з усією командою, здатними адаптуватися та реагувати на  зміни.
Очікується, що лікарі повинні бути:
· новаторами в їх роботі;
· гнучкими щодо змінюваних вимог;
· винахідливими;
· здатними до поширення знань та принципів хорошої практики за допомогою зовнішньої оцінки та аудиту;
· здатними адаптуватися до постійно змінюваних потреб системи охорони здоров’я та очікувань пацієнтів;
· здатними реалізувати творчий підхід до роботи;
· впевненими в собі та своїй діяльності завдяки знанням менеджера і чудовим діловим якостям;
· відповідальними та підзвітними в своїй діяльності аудиторним та професійним органам.
Я вважаю,  що сприйняття і впровадження ідей безперервного навчання дозволяє зосередитися на вищенаведених завданнях, прокладає шлях до їх розв’язання, дозволяє клініцисту підтримувати свою практику відповідно до нових стандартів і принципів доказової медицини.
Таке неформальне навчання  дійсно має  значний вплив на наше професійне життя. Болл (1998) стверджує, що навчання є не тільки процесом, який триває протягом усього життя, але й часто проходить поза рамками формальної системи освіти. «Багато з того, чому ми навчаємось – і цінуємо дуже високо – досягається без викладачів і поза межами формальної системи освіти. Наше сприйняття материнської мови, вміння любити, бути батьками, лідерами, навичка «здорового глузду», життя в колективі, толерантність,співчуття, хоробрість – не вивчаються у класних кімнатах».
Наскільки правильними є ці твердження для сучасного клініциста? Багато лікарів створюють свій власний доказовий досвід – часто шляхом обдумування, відображення і аналізу власної діяльності. Вони використовують творчий і новаторський підхід до своєї клінічної діяльності і діляться здобутками з тими, хто навчається на власному робочому місці.
Донедавна процес професійного розвитку розглядався більшістю як непотрібні перешкоди, труднощі, що марнується час на відвідування формальних курсів і вивчення того, що вже відомо. Це стосується як навчання з теоретичних питань, так і навчання практичного. Безперервне навчання не визнає такого розділу. Це навчання, по суті, незалежно від того де і як воно відбувається.
Яким чином безперервне навчання впливає на якість медичної допомоги? До недавна багато закладів охорони здоров’я більше переймалися дотриманням правил на папері, ніж задоволенням потреб пацієнтів. Нині ж спостерігається намагання змінити ситуацію шляхом поліпшення якості допомоги через впровадження клінічних стандартів і керівництв.
Основною рисою клінічного стандарту (керівництва) є гарантія того, що клінічна діяльність, організаційна робота і навчання базуються на принципах доказової практики. Керівництво об’єднує клінічний досвід і найбільш доведені результати систематичних досліджень для якісного надання медичних послуг в різноманітних умовах.

Ким є ті люди, які навчаються протягом усього життя?

Я вважаю, що вони – самостійні лікарі, здатні давати оцінку їх власній діяльності, своїм та чужим думкам в межах своєї спеціальності та поза ними. Вони – думаючі лікарі! Багато клініцистів є мислячими лікарями, які впроваджують власні роздуми в практику, і, таким чином, не потребують теоретичної підготовки з питань безперервного навчання. Водночас, їм справді необхідно зрозуміти, що, застосовуючи індивідуальний підхід, який, однак, базується на доказовій основі, вони використовують принцип безперервного навчання.
Принципи безперервного навчання задіяні, коли:
· програми підвищення професійної кваліфікації ґрунтуються на вже засвоєних знаннях та навичках;
· ідеї обговорюються між різними спеціалістами системи охорони здоров’я;
· здобутки, що лежать у межах однієї спеціальності та поза ними, використовуються для поліпшення практики;
· осмислення та оцінка втілюються на практиці і сприяють особистому і професійному розвитку.
Аудит і зовнішнє рецензування разом із плануванням особистого розвитку – інструменти, використовуючи які, думаючі лікарі надають якісну допомогу своїм пацієнтам і створюють творче середовище, що сприяє навчанню всіх членів медичної команди.
Безперервне навчання повинно і може поліпшувати якість медичної допомоги та активізувати професійне зростання.

Семінар сімейних лікарів Київської області.

Міток немає

Добавить комментарий


Слои по горизонтали
Увага! Інформація, опублікована на сайті, призначена тільки для ознайомлення. Описані методи діагностики, лікування, рецепти народної медицини і т.д. самостійно використовувати не рекомендується. Обов'язково проконсультуйтеся з фахівцем, щоб не завдати шкоди своєму здоров'ю!

� 2016 FAMILY DOCTOR |