FAMILY DOCTOR

26 Фев

Шлях лікаря: мрії та розчарування, сумніви та досягнення

 (№1, 2010)

Шлях лікаря: мрії та розчарування, сумніви та досягнення

    Аліна КОВПАК
Головний лікар Центру ПМСД
м. Комсомольськ

– Після закінчення у 1980 році з відзнакою Полтавського медичного стоматологічного інституту (тепер Українська медична стоматологічна академія – УМСА) я свідомо обрала терапевтичну спеціалізацію і отримала призначення у звичайну міську лікарню дільничним лікарем. Більшість моїх інститутських друзів обрали інші фахи – гінекологію, офтальмологію та інші престижні лікарські спеціальності. Вони тоді здивувалися моєму вибору. Закінчивши інтернатуру і почавши працювати самостійно, зіткнулася з проблемою, яку ніяк не могла збагнути. Чому я, отримавши під час інтернатури в обласній лікарні штудію під керівництвом кращих спеціалістів та відмінно здавши іспити, не маю права лікувати хворих з неврологічною, офтальмологічною, лор-патологією? Чому я повинна відправляти своїх пацієнтів до вузьких спеціалістів, незалежно від своїх знань, умінь та довіри пацієнта? На ці запитання відповіді не знаходила. Старші і досвідченіші колеги говорили: «А навіщо тобі взагалі це потрібно? Заробітна плата від цього не збільшується!» .
Минали роки. У 1977 році, коли я вже працювала  на посаді завідувача терапевтичного  відділення поліклініки,  постало питання, як в умовах кризи зберегти медичні кадри та належну якість медичної допомоги. Серед головних напрямів розв’язання проблеми, передбачених Концепцією розвитку охорони здоров’я міста та затвердженою міською радою, було впровадження сімейної медицини.
Ми розуміли, що потрібно якнайраціональніше використовувати обмежені кошти, виділені на охорону здоров’я: скорочувати видатки на дорогі види медичної допомоги – стаціонарну, спеціалізовану амбулаторну, швидку. Все це має відбуватися без збитку для здоров’я населення. Світовий досвід і поодинокі напрацювання в Україні свідчили, що одним із можливих шляхів є впровадження сімейної медицини. До 80% проблем медичних потреб людей можна задовольняти на первинному рівні. А для цього «первинка» має дійсно працювати! Працювати так, як колись мріялось мені.
Одними з перших в Україні ми провели навчання великої групи лікарів первинної ланки з сімейної медицини. А вже з 1999 року почалося впровадження нової форми роботи – в поліклініці з’явилися кабінети лікарів загальної практики – сімейних лікарів.
Я особисто без ентузіазму сприйняла нововведення, бо як керівник добре розуміла – справа не в знаннях та навичках, а тим більше не у табличках на дверях. Мені як керівникові було зрозуміло – хибно  робити ставку на ентузіастів, необхідна мотивація до розширення відповідальності та сумлінної роботи. Також не менш важливим є забезпечення відповідної кваліфікації оснащеності сімейних лікарів. На той час цього не було і годі було розраховувати, що в таких умовах нововведення буде результативним. Думаю, донині неоднозначне сприйняття сімейної медицини ґрунтується на подібних міркуваннях.
Поглинута рутинною, але напруженою роботою, я тоді не бачила перспектив і навіть дратувалася щодо деяких су- перентузіастів новомодного напряму. Можливо, давалася взнаки глибока, давно захована у далекий кут образа за юнацькі мрії і професійні амбіції, що не знайшли підтримки і втілення.
Якби медики (особливо це стосується вузьких спеціалістів) усвідомили серйозність факту появи першого паростка сімейної медицини, можливо, продовження і не було б – поміняли б таблички на деяких кабінетах із «Дільничний лікар» на «Сімейний лікар» та й годі. За моїми спостереженнями, на жаль, здебільшого, в Україні так і відбулося. Але рішучість нашого мера і його команди запровадити найкращі, найефективніші технології у всіх сферах життя міста, де медицина була одним з найперших пріоритетів, дали новий поштовх подіям та швидкому їх розвитку.
Отже, у 1999 розпочато створення амбулаторій сімейного лікаря у мікрорайонах міста. Міською владою було надано сприяння групі сімейних лікарів у придбанні ліцензій на здійснення медичної практики.
У 2000 році з одним із них у порядку експерименту міською радою було укладено договір про надання населенню безоплатної первинної допомоги за бюджетні кошти. Експеримент виявився вдалим. Було задоволене населення, був задоволений і лікар.

Микола Файда перший в Україні лікар приватного підприємства, з яким укладено договір

  Чому населення? По-перше, первинна допомога наблизилася до її споживачів шляхом створення амбулаторії у мікрорайоні міста. По-друге, за рахунок умов договору лікар став економічно мотивований до сумлінного виконання обов’язків.
Чому був задоволений лікар? Згідно з договором, він отримав усі кошти, що витрачались у поліклініці на надання первинної допомоги контингенту населення, що ним обслуговувався, – подушний норматив фінансування первинної допомоги. Цей норматив економісти розрахували на основі врахування фактичних видатків за попередній період та їх індексації. Сюди входили не тільки заробітна плата лікаря та медсестер з нарахуваннями, а й видатки усіх допоміжних служб. В таких умовах доходи лікаря зросли у кілька разів, а у замовника з’явилися реальні економічні важелі впливу на якість роботи.
За три роки до експерименту приєдналося ще 10 лікарів загальної практики. Було створено кілька нових амбулаторій.
Однак далі справа не пішла. Виявилося, що значна частина лікарів первинної ланки не дуже схильні до змін і, незважаючи на невисокі доходи, не прагнуть виявляти додаткову ініціативу.
Держава ж не давала чітких вказівок щодо застосування державних закупівель первинної допомоги та підтримки розмаїття форм власності і господарювання в охороні здоров’я. Нерозв’язаними залишалися проблеми соціального захисту приватних сімейних лікарів, що працюють у бюджетній сфері.
Під моїм керівництвом на той час лишилася частина первинної ланки у складі поліклініки міської лікарні.
Слід зазначити, що спільне зі спеціалізованою допомогою життя «первинки» привчило нас до статусу другорядності. Легко збагнути, що там, де «первинка» і жіноча консультація, пологовий будинок,  реанімація та інші спеціалізовані підрозділи, які фінансуються з одного кошика, «первинка» буде останньою у черзі за ресурсами. Дійде до неї в таких умовах те, що лишиться від перших у черзі, тобто…
У 2004 році в рамках реалізації проекту за підтримки фонду розвитку місцевого самоврядування постало питання про відокремлення терапевтичних, педіатричних дільниць та частини допоміжних підрозділів від міської лікарні зі створенням юридичної особи – Центру ПМСД. З великими сумнівами я погодилась очолити цей новий заклад. Перші враження начебто підтвердили мої сумніви. Самостійність – це необхідність освоювати абсолютно нові для мене навички і знання, обов’язкові для керівника закладу. Економіка, фінанси, господарчі проблеми закладу вперше в житті стали моєю відповідальністю. Нікому поскаржитися, нема на кого перекласти цей вантаж.
Тоді навіть віддалено не можна було уявити усі позитиви отримання первинкою самостійності. В Україні подібний досвід був відсутнім. Однак, як мовиться, не святі горшки ліплять і не генії пироги печуть, та й немає нічого складнішого за саму медицину.
Декларований у місті пріоритетний розвиток ПМСД був підкріплений фінансово шляхом щорічного формування цільової програми «Первинна медико-санітарна допомога населенню, що надається Центром ПМСД» та її фінансування у межах 20-21% (цей показник поступово, хоч і повільніше, ніж хотілося б, збільшується) від обсягів асигнувань з міського бюджету на охорону здоров’я. Вдалося також залучити спонсорську допомогу, яка раніше прямувала повз «первинку». Зростає наш авторитет – зростає спонсорська допомога.
Тепер я можу впевнено сказати – навіть у найскрутнішій ситуації з фінансуванням охорони здоров’я «розлучення» «первинки» і спеціалізованої допомоги (створення самостійного закладу з надання ПМСД) нічим «первинці» не загрожує, бо гірше, ніж було, бути не може.
Першому в Україні Центру ПМСД у 2010 вже більше п’яти років. Можна підбити деякі підсумки. Перерахую лише найвагоміші, на мій погляд, зрушення.
Значно поліпшилось матеріально-технічне забезпечення ПМСД:
· вперше за багато років зроблено ремонти приміщень, відновлено ліфти, приведено до ладу систему опалення, працюють усі туалети;
· поліпшилась забезпеченість автотранспортом;
· встановлено декілька додаткових телефонних номерів;
· придбано достатню кількість холодильників, у найбільш «гарячих» приміщеннях встановлено кондиціонери;
· усі медпрацівники забезпечені спецодягом за рахунок закладу;
· в повному обсязі фінансуються заходи з підвищення кваліфікації та атестації, усі працівники пройшли тематичні курси, передатестаційну підготовку та атестовані.
Також наведу деякі цифри щодо наслідків розмежування первинної і спеціалізованої допомоги в аспектах структури медичної допомоги населенню.
· Стаціонар з 2004 по 2009 рік скоротився з 300 до 240 ліжок (середня вартість ліжко-дня 114 грн). Черга на госпіталізацію відсутня. Це досягається за рахунок роботи денного стаціонару Центру ПМСД (середня вартість ліжко-дня 17 грн) та організації стаціонарів вдома.
· Зменшилися показники користування населення ШМД та спеціалізованою амбулаторною допомогою.
· Профілактична спрямованість медицини перестала бути декларацією за рахунок цільового фінансування профілактичних програм та заходів, дуже характерних для нашого промислового міста – це серцево-судинні захворювання та бронхо-легеневі.

  ДИНАМІКА ЗВЕРНЕНЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ДО ШМД
по м.Комсомольську за 2006 – 2009 рр.
(Кількість звернень на 1 тисячу населення)

Здійснюючи перетворення, ми стикалися з численними перешкодами, переважна більшість яких мала суто психологічний характер. Незважаючи на всі негаразди,  люди побоюються будь-яких змін, навіть якщо вони на краще.  Але сьогодні у місті навряд чи можна знайти когось, хто оцінить зроблене негативно. Навпаки, коли люди приходять  до свого сімейного чи дільничного лікаря і не стоять у чергах, бачать чисті впорядковані приміщення, не шукають знервовано, вибачте, де справити фізіологічні потреби… Усе це створює позитивне налаштування пацієнтів на співпрацю з медиками. Люди з більшою охотою і своєчасніше звертаються за медичною допомогою, не чекаючи, коли припече. Словом, тим, що зроблено, і як зараз робиться, задоволені і ми, медики, і наші пацієнти.  Та й керівництво теж!

Демографічні показники
по м.Комсомольську за 2007 – 2009 рр.

Вважаю, що подальший поступ потребує відповідних рішень на державному рівні, які забезпечать можливість використання сучасних методів управління з використанням економічних важелів. Передусім, треба узаконити державні закупівлі медичних послуг у надавачів різних форм власності, змінити методи та розміри оплати праці, чітко визначити нормативи фінансування первинної допомоги та профілактичних заходів тощо. Ми готові. Ми чекаємо.

 P.S. Прочитала написане і немов знову все пережила. Подумала «А кому ж це все потрібно?». Думаю, ентузіастам реформ наш досвід має додати снаги, впевненості, рішучості. Але найбільше я б хотіла, щоб це прочитали зневірені та ті, хто вагається: чи слід докладати зусиль, щоб змінити життя на краще. Я не раз була на роздоріжжі, тому добре їх розумію і співчуваю. Тому ще раз наголошую: «Краще – можливе, будьте певні! Але не виключено, що його втілення залежить лише від тебе особисто».

Міток немає

Добавить комментарий


Слои по горизонтали
Увага! Інформація, опублікована на сайті, призначена тільки для ознайомлення. Описані методи діагностики, лікування, рецепти народної медицини і т.д. самостійно використовувати не рекомендується. Обов'язково проконсультуйтеся з фахівцем, щоб не завдати шкоди своєму здоров'ю!

� 2016 FAMILY DOCTOR |