Чи завжди потрібно лікувати хворобу?

Безумовно, якщо йдеться про екстремальні стани. Але, погодьтеся, дискусійним є питання активного лікування будь-якого гострого захворювання або загострення хронічного.
Наприклад, легка форма грипу, гостра респіраторна вірусна інфекція, що закінчуються одуженням протягом 5 – 7 діб незалежно від того, отримувала людина лікування чи ні. Виразкова хвороба (есенціальна гастродуоденальна виразка) – захворювання, яке має циклічний перебіг з періодами загострення і ремісії. До 70% випадків у пацієнтів виразка зарубцьовується спонтанно. Саме тому хворим допомагають різні методи лікування: дієта, медикаментозні і немедикаментозні засоби, в тому числі й екзотичні. В літературі описано понад 100 засобів лікування гастродуоденальної виразки, і всі вони мають ефект!

Насправді ж лікування потребують пацієнти двох груп ризику:
♦ з можливими ускладненнями захворювання (кровотеча, перфорація);
♦ хворі з повільним, безперервно рецидивуючим перебігом захворювання.

Але лікування призначають усім, оскільки сучасна клінічна медицина практично не має методик прогнозу для конкретної особи, які б дозволяли зарахувати саме цього пацієнта, наприклад з гастродуоденальною виразкою, в одну з названих груп ризику. Як зорієнтуватись у величезній кількості інформації, присвяченій деталізації «старих» та апробації нових методів лікування? Чому вірити, а що відкинути? Чи дійсно кращим є дорожчий фармпрепарат порівняно з необхідністю щоденного фізичного навантаження або упорядкування режиму харчування? На жаль, ми швидше обираємо те, що нам зручніше. Хіба не є простішим ковтнути пігулку, ніж виснажливо щодня робити гімнастику, яку прописав сімейний лікар? Насторожує чудовий результат якогось методу лікування саме в руках автора, який його запропонував, що не завжди підтверджується при використанні цього методу іншими колегами. Застерігаємо лікарів від швидкого впровадження в практику методів лікування, що базуються на таких «невідпрацьованих» методах дослідження.

На жаль, багатоцентровими дослідженнями охоплена незначна кількість захворювань. В цих роботах є і описання ускладнень, і побічних дій і, як правило, має місце неоднозначність результатів. Але дослідження ці надзвичайно цінні. Такими дослідженнями ще не охоплені цілі розділи медицини: фітотерапія, апаратна і неапаратна фізіотерапія тощо.

Алгоритм думки лікаря загальної практики, який стоїть перед вибором – лікувати пацієнта чи ні, повинен виходити з реальної клінічної ситуації – екстремальною є ця ситуація чи такою, що не потребує надання невідкладної допомоги.
При екстремальній ситуації (кровотеча, раптове порушення ритму, гостра серцева недостатність, «гострий живіт») немає часу шукати істину. Встановлюється синдромний, вірогідний нозологічний діагноз і надається невідкладна допомога, а паралельно розв’язуються організаційні питання (госпіталізація, виклик спеціаліста, транспортування тощо). При плановій ситуації під час консультування пацієнта і його обстеження у лікаря формується структурований клінічний діагноз.

Досить часто лікарю потрібно розв’язувати питання: що безпечніше для пацієнта – наявність хвороби чи її лікування. Якщо хвороба є більш небезпечною, приймається рішення про обов’язкове лікування і його «кроки». Якщо ж лікування є небезпечнішим, то лікар повинен прийняти рішення – спостерігати за перебігом хвороби і поєднувати це спостереження з профілактичними засобами.
Специфікою в роботі сімейного лікаря є те, що профілактика, рання діагностика захворювань і реабілітація посідають найважливіше місце його практики. Є такі пацієнти, і їх немало, які скептично ставляться до спостереження у лікаря без медикаментозного лікування і слова «профілактика і реабілітація» для них нічого не варті.

Ці питання та їх поетапне впровадження залежать від уміння лікаря оцінити і зробити своїми помічниками родинне оточення пацієнта, мікросоціальне середовище, впливати на ставлення пацієнта до свого захворювання. Програма сімейного виховання повинна мати мету: виробити у всіх членів сім’ї потребу в здоровому способі життя, вихованні гігієнічних стереотипів в родині.
Стосовно профілактики захворювань в родині – це комплекс немедикаментозних засобів: активний спосіб життя, правильне харчування, боротьба з факторами ризику тощо. Профілактика повинна підвищити якість життя і попередити виникнення або загострення захворювання.

Згідно з критеріями якості життя (ВООЗ, 1995) слід вважати,:
• фізичні (сила, енергія, втома, сон, відпочинок);
• психологічні (думка, позитивні емоції, запам’ятовування, концентрація, самооцінка, зовнішній вигляд, сумні переживання);
• рівень незалежності (повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків і лікування);
• життя в суспільстві (особисті стосунки, громадська цінність суб’єкта, сексуальна активність);
• навколишнє середовище (добробут, безпека, побут, забезпеченість, доступність інформації, можливість навчання і підвищення кваліфікації, відпочинок, екологія – шум, полютанти, клімат, населеність);
• духовність (релігія, особисті переконання).

Відмінність «якості життя» як кінцевої мети співпраці «лікар – пацієнт» означає перехід від медицини, яка лікує хворобу, до медицини, яка лікує пацієнта, з урахуванням його соціального і психологічного статусу.
На сучасному етапі різко змінилась структура захворюваності та смертності населення за рахунок так званих хвороб цивілізації (стенокардія, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, алергія, депресії, ожиріння тощо). Незважаючи на зростання потужностей медицини, наявність сучасного діагностичного обладнання, 14 тисяч груп лікарських препаратів та більш ніж 120 тисяч їх найменувань, вагомість цих хвороб постійно зростає.
Основними причинами розвитку хвороб цивілізації вважають: зміни умов існування, погіршення екології та способу життя; зміни складу та якості води, їжі. Причиною половини смертей в цивілізованих країнах світу є атеросклероз і його ускладнення. Ще 100 років тому це захворювання зустрічалось надзвичайно рідко. Підвищений рівень ліпідів (холестерину і тригліцеридів) у крові – одна з основних причин атеросклерозу і таких його ускладнень, як інфаркт, інсульт. Тисячі статей у всьому світі присвячені критиці американської дієти, багатої насиченими жирами, як основній причині хвороби серця.

Але є в світі народності, які майже не страждають на цю хворобу: ескімоси Гренландії, японські колоністи, що харчуються рибою. До їх харчового раціону практично ніколи не потрапляє червоне м’ясо, а харчуються вони переважно рибою, зокрема лососем.
У сучасній холестичній медицині переважає установка на фармакологічні препарати – хімічні речовини, що не зустрічаються в організмі людини і які мають на нього досить жорсткий біологічний вплив. Такий підхід може дати блискучий результат під час екстреної ситуації, коли потрібна швидка корекція порушених функцій. При тривалішому застосуванні медикаментів практично завжди виникає ризик побічних ефектів; такі сполуки ведуть до блокування метаболічних процесів та виникнення, наприклад, медикаментозної хвороби у багатьох пацієнтів. Отже, ліки допомагають в екстремальній ситуації, але при постійному застосуванні стають причиною багатьох проблем, бо їх дія ґрунтується, переважно, на блокуванні природних процесів. Таким чином, для ефективності медикаменту необхідна хвороба, оскільки лише при хворобі можна сподіватись отримати користь від блокування життєвих функцій організму.

За своєю суттю ліки не відіграють жодної ролі в турботі про здоров’я, а лише – в турботі про хворобу.
Використання препаратів натурального походження (нутрієнтів) та біологічно активних речовин зовсім не є противагою медикаментам. І ті, й другі мають одну мету: зниження рівня цукру в крові, поліпшення настрою, послаблення запального процесу, краще засинання тощо. Вся різниця у принципі дії.

Нутрієнти мають відповідати трьом принципам екологічної безпеки:
• за хімічними властивостями повинні відповідати природнім проміжним продуктам метаболізму людини;
• не повинні накопичуватись або створювати токсичні продукти в процесі біотрансформації в організмі людини;
• не повинні порушувати біохімічні параметри клітин, органів і систем організму людини.

Тобто, нутрієнти дають можливість організму робити те, що йому необхідно, активують природні фізіологічні процеси і поліпшують якість життя. Якщо результат дії ліків видно одразу, то дія нутрієнтів проявляється лише згодом, через певний час, іноді досить тривалий.
Отже, за механізмом дії ліки і нутрієнти є діаметрально протилежними препаратами, але можуть і повинні гармонійно призначатись.

Чому вживання нутрієнтів (більше відома назва «харчові добавки») є на сьогодні необхідним і їх випуском почали займатися навіть відомі фармацевтичні компанії у світі? Можна назвати наступні дуже важливі для нашого життя і діяльності чинники, а саме: збіднення продуктів харчування цінними харчовими речовинами, вітамінами – у зв’язку з рівнем сучасних технологій виробництва продуктів; наявність у ґрунті великої кількості пестицидів, які мають канцерогенні властивості і роблять свій «внесок» у розвиток дегенеративних захворювань нервової системи (хвороба Альцгеймера, Паркінсона та ін.); застосування неймовірно великої кількості добрив, що робить рослини вразливими і беззахисними, послаблює їх імунну систему; збідненість ґрунту цінними мінералами, селеном, йодом, в разі недостатності якого у населення теж послаблюється імунітет, виникає ендемічний зоб, онкологічні захворювання; поширене застосування рафінованих та консервованих продуктів, які практично не мають харчової цінності; вживання в їжу великої кількості цукру, що призводить до зменшення запасів хрому, який відіграє найважливішу функцію в процесі метаболізму глюкози в організмі.

Отже, за оцінками фахівців, продукти, ще до потрапляння на стіл, втрачають до 80-95% мікроелементів, вітамінів та інших нутрієнтів.
Таким чином, ми не можемо забезпечити наш організм цінними харчовими речовинами лише за рахунок їжі.
Нині вже доведено, що надмірне вживання жирів є канцерогенним для організму людини і може стати причиною таких захворювань, як рак та ішемічна хвороба серця. Але жири (ліпіди) повинні бути в нашому раціоні обов’язково. Вони необхідні для продукування гормонів, вони входять до складу клітинних мембран тощо. Організму людини необхідні два види жирів, без яких він не може функціонувати, а саме: лінолева кислота (омега-6) і альфа-ліноленова кислота (омега-3). Обидві кислоти є незамінними жирними кислотами, не синтезуються в організмі, і кожна з них повинна надходити з їжею щодня. Зокрема, альфа-ліноленова кислота міститься в материнському молоці. Найкраще співвідношення омега-3 до омега-6, що надходять в організм, – один до одного.

Лінолева і альфа-ліноленова кислоти є компонентами нервових клітин, клітинних мембран, а також місцевих гормонів, відомих як простагландини. Кислоти ці мають по 18 атомів вуглецю, але альфа-ліноленова має 3 ненасичених зв’язки, а лінолева кислота – 2. Через таку суттєву структурну різницю ці кислоти утворюють різні простагландини. Простагландини регулюють важливі життєві функції: сприяють нормалізації кров’яного тиску, попереджають запальні, алергійні процеси тощо. Скандинавські вчені довели, що недостатня кількість незамінних жирних кислот може призвести до розвитку раку сечового міхура, молочної залози. Введення в дієту значної кількості жирних кислот омега-3 може значно знизити рівні холестерину, тригліцеридів. А додавання їх до раціону попереджає утворення тромбів, призупиняє прогресування атеросклерозу.
Особливістю дії омега-3 поліненасичених жирних кислот є стабілізація мембран клітин і балансу ліпідного обміну з регуляцією оптимальних рівнів холестерину і ліпопротеїдів високої щільності. Крім того, ці кислоти є додатковим харчуванням центральної нервової системи, сполучної та серцево-судинної систем, а в поєднанні з вітаміном Е вони мають антиоксидантні властивості, знижують ризик розвитку таких захворювань як серцево-судинні, артрити, хвороба Альцгеймера, уповільнюють процес старіння.

Марина ОЛІЙНИК
НМАПО ім. П.Л. Шупика