(№2(10),2008)

Что нужно знать о глаукоме

Ольга ПЕТРУНЯ
к.м.н., доцент кафедры офтальмологии
Луганского государственного медицинского университета

Глаукома – это заболевание зрительного нерва нервного пучка, который передает изображения от сетчатки в мозг. В большинстве случаев глаукомы нормальное давление жидкости внутри глаза, называемое внутриглазным давлением (ВГД), медленно возрастает, оказывая прямое давление на волокна зрительного нерва. Если не проводить лечения, болезнь может привести к потере зрения, а по мере отмирания волокон – даже к полной слепоте.
Внутри глаза постоянно секретируется жидкость, необходимая для питания внутреннего содержимого глаза. В норме эта жидкость попадает вначале в заднюю камеру, затем вытекает через зрачок в переднюю камеру глаза. Далее через  систему тончайших дренажных канальцев вокруг внешнего края радужки – трабекулярную сеть попадает в склеральный синус и по системе «водоворотных» вен всасывается в общий венозный ток. Благодаря этой жидкости хрусталик, радужка и роговица постоянно смачиваются и получают питание.
Как видим – система замкнута. И состоит из двух частей: продуцирующей (секретирующей) и путей оттока. Читать дальше »

(№1(9),2008)

Сечокам’яна хвороба
Удосконалення ролі сімейного лікаря

Марина ОЛІЙНИК
Лариса МАТЮХА
Антоніна ДУБКОВА
НМАПО ім. П.Л. Шупика

Сечокам’яна хвороба – проблема, що постає перед клініцистами ще з часів Гіпократа, і вміння та досвід багатьох сімейних лікарів у веденні цієї патології постійно збільшується. Діагностиці сечокам’яної хвороби протягом останніх років дуже посприяв технологічний розвиток медицини. Тепер лікарі можуть встановити остаточний діагноз та, що, можливо, ще важливіше, – виключити сечокам’яну хворобу буквально за хвилини. Ведення пацієнтів із сечокам’яною хворобою також стає більше  і чіткіше визначеним. Чіткі покази до скерування до спеціаліста-уролога грунтуються на виявленні небагатьох термінових ситуацій і чіткому розумінні природи каменеутворення.

Епідеміологія

Поширеність сечокам’яної хвороби (СКХ) є досить значною і становить приблизно 5 – 15% по загальній популяції. Сечокам’яна хвороба у чоловіків виникає вдвічі-тричі частіше, ніж у жінок. Найчастіше СКХ вражає чоловіків білої раси, рідше – чоловіків азіатської етнічної приналежності і найрідше – чорношкірих. Ризик виникнення цієї патології протягом життя у чоловіків білої раси становить близько 12 відсотків. У дорослих людей середнього віку СКХ виникає частіше, ніж у пацієнтів похилого віку, а найменші показники її поширеності реєструються у  дітей. Крім того, сечокам’яна хвороба зустрічається набагато частіше у жителів спекотних та безводних регіонів, ніж у країнах з помірним кліматом. Показники рецидиву цієї хвороби, незалежно від методу лікування (медикаментозна терапія, хірургічне лікування або екстракорпоральна ударно-хвильова літотрипсія) мають воїстину загрозливий характер: протягом 5 років рецидив виникає у 30% пацієнтів, протягом 10 років – у 50%, а через 20 років приблизно 70 відсотків пацієнтів, що мали сечові конкременти в анамнезі, переживають рецидив цієї хвороби. Читать дальше »

(№1(9),2008)

РОЛЬ СВОЄЧАСНОГО ОБСТЕЖЕННЯ

В ДІАГНОСТИЦІ ЗАХВОРЮВАНЬ ЛІМФОЇДНОЇ ТКАНИНИ

Любов СИВАК
доцент, к. мед. н.
Світлана ГАЙДУКОВА
професор, д. мед. н.
Кафедра гематології НМАПО ім. П.Л.Шупика

 За даними літератури, збільшення лімфатичних вузлів зустрічається майже у 40% хворих, які звертаються до гематолога, що вимагає від лікаря в стислі терміни провести диференційну діагностику як із захворюваннями системи крові, так і станами, що супроводжуються збільшенням лімфатичних вузлів для своєчасного призначення необхідного лікування.

Відомо, що збільшення лімфатичних вузлів відбувається внаслідок інфільтрації їх запальними клітинами – при інфекціях; макрофагами, переповненими неметаболізованими ліпідами, – при хворобах накопичення (Гоше та Німана-Піка), при спадковому дефіциті ферментів, які забезпечують обмін ліпідів, та при метастазуванні злоякісними клітинами або внаслідок проліферації злоякісних лімфоцитів, пухлинних клітин, макрофагів безпосередньо в лімфатичному вузлі.
Захворювання, перебіг яких відбувається зі збільшенням лімфатичних вузлів, можуть бути інфекційного походження (вірусні, бактеріальні, внаслідок мікозів, хламідійні, мікобактеріальні, викликані спірохетами, паразитарні).
Актуальними в наш час є своєчасна діагностика таких захворювань, як токсоплазмоз, туберкульоз та СНІД.  При токсоплазмозі вузли можуть збільшуватися в різних групах, але дуже підозрілим на токсоплазмоз є збільшення мезентеріальних лімфовузлів та розвиток мезоаденіту. При цьому захворюванні часто уражається міокард.
Відомо, що при туберкульозі до патологічного процесу  залучаються шийні лімфовузли. Спочатку вони невеликих розмірів (1 – 2 см), досить щільні і завжди болісні. Прогресування захворювання супроводжується їх збільшенням, вони стають спаяними зі шкірою, розм’якшуються. Як правило, вузол розплавляється, виникає холодний абсцес, який, прорвавшись назовні, залишає після себе свищ. В гної виявляють бацили Коха. При обстеженні може бути позитивною реакція Манту. Читать дальше »

(№1(9),2008)

ПЛЕВРИТЫ.

Диагностика, дифференциальная диагностика

Ольга НИКОЛАЕВА
Елена КАЛАБУХА
Национальная медицинская академия последипломного образования им. П.Л.Шупика

Синдром плеврального выпота не является самостоятельной нозологией и зачастую свидетельствует о наличии неспецифического воспаления, туберкулезного или опухолевого процесса. 

Одним из самых распространенных заболеваний, которое встречается в практике терапевтического стационара как общего профиля, так и специализированных клиник, является экссудативный плеврит.
Плеврит (pleuritis), воспаление плевры, как самостоятельное заболевание, был впервые клинически и анатомически выделен Лаеннеком в 1820 г.
Плевральный выпот – это скопление патологической жидкости в плевральной полости при воспалительных процессах в прилежащих органах или листках плевры, или же возникающий при нарушении соотношения между коллоидно-осмотическим давлением плазмы крови и гидростатическим давлением в капиллярах.
По данным некоторых авторов, плевральные сращения, которые являются свидетельством перенесенного плеврита, обнаруживаются при вскрытии у 48% лиц, погибших от несчастных случаев, и 80% – умерших от различных заболеваний. Читать дальше »

(№2(10),2008)

ОПЕРІЗУЮЧИЙ ЛИШАЙ (HERPES ZOSTER)

лишай

Тетяна СВЯТЕНКО
Ольга ШЕВЧЕНКО
Дніпропетровська державна медична академія

У попередньому номері ми розпочали розповідь про захворювання, спричинені Varicella-Zoster virus (VZV), який відносять до вірусу герпесу людини З типу (ВГЛ-3), а саме: мова йшла про захворювання, яке виникає при першому контакті з вірусом повітряно-крапельним шляхом – вітряну віспу. Сьогодні йтиметься про оперізуючий лишай (МКХ: В 02), який є рецидивом VZV-інфекції, внаслідок реактивації латентного вірусу, інфікування яким сталося при первинному захворюванні на вітряну віспу.

Herpes zoster – це дермонейротропний вірус, який уражує клітини центральної і периферійної нервової системи. При формуванні вітряної віспи цей вірус виявляє епітеліотропність. VZV проникає у клітини епітелію слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, потім проникає у кров і фіксується у шкірі.
Після одужання від вітряної віспи вірус не вилучається з організму, а входить у закінчення чутливих нервів, транспортується аксонами в нервові ганглії та зберігається (персистує) у нейронах. Оскільки при вітряній віспі прояви мають дисемінований характер, то VZV зберігається у нервових гангліях усіх рівнів спинного мозку та черепно-мозкових нервів. У більшості людей розвивається латентна інфекція VZV, а в 15% в деякий момент, при несприятливих умовах, розвивається оперізуючий лишай. Активація латентної інфекції призводить до гангліоневриту і навіть менінгоенцефаліту, порушення функції внутрішніх органів. Читать дальше »