Біологічні основи іридодіагностики

З давньокитайської філософії відомо, що організм отримує інформацію із зовнішнього середовища через «вікна тіла» – очі, вуха, ніс, рот, кисті та стопи. «Вікна тіла» – це органи екстерорецепторної чутливості, які дозволяють організму оцінювати зовнішні параметри середовища через зір, нюх, смак, слух, дотик. У межах кожного з цих органів на невеликій площині відбито інформацію про стан усіх органів та систем (є точки та зони райдужної оболонки ока, в ушної раковини, утворень ротової порожнини (язик, ясна), носа (його порожнини та зовнішньої поверхні), кисті та стопи, які і є мікроакупунктурними системами.Звідси пішли такі відомі діагностичні та лікувальні методи рефлексотерапії, як іридодіагностика, аурікулодіагностика та аурікулотерапія, суджок діагностика та терапія, назо- і лінгводіагностика та терапія (останні дві використовуються значно менше, ніж попередньо зазначені, через меншу практичну зручність).

Представляємо вашій увазі одну з мікроакупунктурних зон, на якій базується діагностичний метод – іридодіагностика.
Іридодіагностика – діагностичний метод, який шляхом оцінки стану райдужки ока (ірису) дає можливість скласти уявлення про стан організму в цілому та окремих органів, зокрема, щодо стану адаптаційно-компенсаторного потенціалу та успадкованих вад.
Визначення стану здоров’я людини шляхом оцінки змін на райдужній оболонці ока – не новинка. Метод відомий давно, історичні відомості походять ще з епох давніх цивілізацій Єгипту, Міжріччя. Цей метод використовували навіть у скотарстві. Були і періоди напівзабуття і навіть гоніння, особливо за часів  Середньовіччя, однак у другій половині позаминулого століття в Німеччині, Угорщині, пізніше – Болгарії, колишньому Радянському Союзі з’явилися і наукові дослідження.
Райдужна оболонка ока (ірис) являє собою пластину мезодермально-ектодермального походження дещо видовженої, еліптичної форми розміром 12,5 мм (горизонтально) і 12,0 мм (вертикально), яка поділяє внутрішню і зовнішню камери очного яблука, з отвором усередині (зіницею). Величина зіниці контролює кількість світлової енергії, що надходить іззовні, і відбивається на сітківці ока. Величина зіниці може збільшуватися і зменшуватися за рахунок скорочення і розслаблення м’язів у складі райдужки. Райдужка складається з волокон сполучної тканини, розташованих радіально (строма), і клітин, у тому числі пігментних (пігментного шару). Кількість пігментних клітин зумовлює колір райдужки. Цікавим є факт, що пігментні клітини перешкоджають проникненню сонячних променів у око, тим самим, крім безпосередньо зіниці, регулюють їх надходження, тобто, кількість енергії світла, оптимальної для аферентного нервового імпульсу, який утворюється на сітківці і є активатором серединних структур мозку та кори. Це один із складних процесів пристосування (адаптації), які створено в природі. Прикладом є те, що люди з темними райдужками мешкають у широтах з високою інсоляцією (Африці, екваторіальних зонах тощо), а світлою – у північних широтах та помірному кліматі, де природна інсоляція значно менша. Якщо людина з темною райдужкою переїде жити до північних широт, то ризик її захворюваності істотно підвищується, і навпаки.
Здається, навіщо у наш час новітніх технологій, за наявності високотехнологічної діагностичної апаратури використовувати метод іридодіагностики, адже порівняно з ними він виглядає дещо таємничим, дехто навіть вважає його шарлатанством.
Реально – це високоінформативний метод, в його основі лежать складні взаємозв’язки ока зі стовбуровими утвореннями головного мозку, зокрема таламусом та корою головного мозку, де відбувається переробка інформації зорового аналізатора та фотореакцій (світлових), що відбилися від сітківки ока, а у відповідь – організм викликає свої зміни на ірисі.
Як зазначалося, строма ірису представлена сполучнотканинними волокнами. Одна з найголовніших і першочергових характеристик, які дає іридодіагност райдужці, це її щільність, на основі чого визначається загальний рівень адаптаційно-пристосувальних можливостей організму. Нами проводились наукові дослідження, які довели, що щільність та структура сполучної тканини (її строма) корелює з особливостями будови інших сполучнотканинних утворень організму (міжхребцеві диски, стінки артерій тощо), що, звісно, й пояснює більшу життєстійкість власника ірису з високою щільністю і навпаки. Це дозволило перевести дані з розряду емпіричного досвіду до наукових знань.
Зміни на райдужці бувають у вигляді топостабільних та тополабільних знаків. Топостабільні – це ті, що залишаються на все життя, є вродженими і несуть в собі інформацію про спадкові хвороби або з’являються після серйозних захворювань. Тополабільні – несуть інформацію про більш легкі захворювання або інтоксикації та можуть з’являтися внаслідок розладів в організмі або зникати в разі одужання під впливом лікування. Їх оцінка дозволяє правильно встановити діагноз.
Кожній зоні (сектору) райдужки топічно відповідає певний орган або частина тіла. Розташування секторів умовно виглядає як циферблат годинника.
Наприклад, сектору 11.00 – 1.00 годин відповідає зона мозку, 6 годин – зона ноги, зони на 8.40 – 9.30 годин справа і 2.30 – 3.20 зліва – зона дихальної системи (бронхи, легені). Навколо зіниці розташовується зона шлунково-кишкового тракту тощо.
Метод іридодіагностики дуже делікатний, подібні іридологічні знаки можуть мати дещо відмінне трактування в осіб з різними типами райдужок, особливе значення має врахування цілого комплексу змін для правильного встановлення попереднього діагнозу.
Як і всі інші лабораторні та параклінічні (за допомогою апаратури) методи діагностики, іридодіагностика допомагає в сукупності із загальною оцінкою стану хворого в разі з’ясування деталей анамнезу встановити повноцінний діагноз. Метод іридодіагностики має ряд переваг перед іншими методами. Поряд з високою інформативністю, коли за кілька хвилин можна отримати уявлення про стан усього організму, адаптаційні можливості, спадкові «слабкості», метод є нешкідливим, неінвазивним (не проникає у внутрішнє середовище організму), тому не має протипоказань. Завдяки означеним позитивам може слугувати для експрес-діагностики захворювань (швидкої діагностики), особливо це є важливим під час професійних оглядів для визначення професійної придатності тієї чи тієї спеціальності, визначення подальшого плану додаткових досліджень.

Як і всі інші сучасні діагностичні методи, іридодіагностика має допоміжний характер. Остаточний діагноз людині має встановлюватися на підставі сукупності всіх об’єктивних (клінічних, параклінічних, лабораторних) та суб’єктивних даних. Дійсно, поліморфізм райдужних оболонок настільки високий, наскільки всі люди різняться між собою не тільки фізичними, а й психічними особливостями (див. рис. 1,2,3).

На жаль, цей метод має і свої проблеми. Через привабливість і простоту  виконання його дискредитації посприяли самі горе-діагности, які, не маючи відповідної освіти та достатнього досвіду, широко використовували цей метод з метою отримання наживи. Нереальні медичні висновки і ятрогенії викликали справедливу недовіру лікарів інших спеціальностей та самих хворих.

Застосування методу іридодіагностики повинно проводитися виключно лікарями з відповідною спеціальною освітою та практичним досвідом, насамперед, у лікувальній справі, адже осмислення методу іридодіагностики має базуватися на достатніх загальномедичних знаннях (анатомії, фізіології, вмінні та досвіду встановлення клінічного діагнозу з урахуванням показників сучасних параклінічних та лабораторних досліджень тощо).
Набуття досвіду в іридодіагностиці має здійснюватися шляхом тривалого співставлення лікарем змін на ірисі та результатів клінічних, параклінічних і лабораторних досліджень кожного хворого за наявності теоретичної підготовки щодо дослідження ірису. 

Іридодіагностика здійснюється завдяки сучасній оптичній техніці – щільовій лампі, іридоскопу. Крім того, використовується збільшувальне скло, а також отримати деяку інформацію можна навіть неозброєним оком.
Таким чином, райдужка (ірис) – система прямої та відображеної аферентації, за якою зміни в організмі виносяться зовнішньо у відповідні проекційні зони (Є.Вельховер), представляє собою високоінформативну анатомо-фізіологічну структурну одиницю, яка несе в собі генетичні та набуті дані й заслуговує на подальше вивчення на основі наукових досліджень, широке використання її оцінки в клінічній практиці сімейного лікаря.

Ольга КОВАЛЕНКО, професор кафедри неврології і рефлексотерапії НМАПО ім.П.Л.Шупика, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Рефлексотерапія»

БАЖАЄТЕ ЗНАТИ БІЛЬШЕ – ПРОЧИТАЙТЕ:
1. Вельховер Е.С., Ромашев Ф.Н., Алексеева А.Н. Иридодиагностика.-М. Изд-во ун-та дружбы народов, 1981.-70 с.
2. Вельховер Е.С., Никифоров В.Г. Основы клинической рефлексологии.-М.: Медицина, 1984.-221с.
3. Коваленко О.Є., Заріцька В.І. Обґрунтування морфогістологічних досліджень у визначенні корелятивних зв’язків сполучнотканинних структур організму на користь методу іридодіагностики. Матеріали другої наук.-практичної конференції з міжнар. участю «Теоретичні та клінічні аспекти рефлексотерапії і нетрадиційної медицини». – Київ, 7-8 жовтня, 2005. – С.57 – 58.
4. Коваленко О.Є., Панікарський В.Г., Поканевич В.В. Показатели иридобиомикроскопии в зависимости от степени цереброваскулярных нарушений у больных с хроническими формами недостаточности мозгового кровообращения. Матеріали ювілейної наук.-практичної конференції з міжнар.участю, присвяченою 25-річчю служби РТ в Україні «Актуальні питання рефлексотерапії». Київ, 10-11 жовтня 2002. – С.177.
5. Коваленко О.Є., Іркін І.В., Чернєцова А.П. Обґрунтування корелятивних зв’язків сполучнотканинних структур організму за результатами гістологічних досліджень. – Сімейна медицина. – № 2, 2006. – С. 120-123. Коваленко О.Є., Мачерет Є.Л., Коркушко О.О.
6. Діагностика остеохондрозу та його неврологічних проявів за допомогою експрес-методу іридобіомікроскопії. Матеріали VIІІ конгр.  світ. Федерації українських лікарських товариств. – Львів–Трускавець, 2000. – С. 420-421.
7. Коваленко О.Є., Мачерет Є.Л., Коркушко О.О. 3’ясування значимості успадкованих  та екзогенних факторів на якість та тривалість життя за допомогою іридобіомікроскопії. Матеріали ІІІ нац. конгресу геронтологів і геріатрів України (вересень 2000). –  К., 2000. – С. 67 – 68.
8.Коваленко О.Є. Іридологічні критерії цервіковертеброгенних вертебро-базилярних розладів. Вестник  физиотерапии, №3, Т.10. – Сімферополь, 2004. – С. 32-34.
9. Коваленко О.Є., Мачерет Є.Л. Можливості та перспективи діагностики захворювань за допомогою іридобіомікроскопії. Медичний всесвіт. – К., 2001. – Т.І, №1.– С.75-79.
10. Кривенко В.В., Потебня Г.П., Лисовенко Г.С., Сядро Т.А. Нетрадиционные методы диагностики и терапии.-К.: Наук. думка, 1990. – 334 с.

11.Мачерет Є.Л., Коваленко О.Є., Матвієнко Н.А. Перспективи іридодіагностики новонароджених. Збір. наук. праць IV міжнародної науково-практичної конф. з народної та нетрадиційної медицини.– К.: «Інтермед», 2002. – С. 254.
12. Мачерет Н.А., Коваленко О.Є., Корж Є.Л.,  Чуприна Г.М.  Іридобіомікроскопія як один із експрес-методів діагностики хронічної цереброваскулярної патології. Нетрадиційні методи діагностики та лікування: Матеріали ІІІ наук.-практ. конф. – К., 1999. – С. 62 – 63.