Лікування туберкульозу. Основні протитуберкульозні препарати

Ця хвороба, яку раніше називали на сухоти, тісно пов'язана з бідністю. Туберкульоз передається від людини людині при кашлі та чханні, тому переповненість приміщень і погані умови життя є живильним середовищем для поширення хвороби.

За оцінками, щорічно відбувається 10,4 мільйона нових випадків захворювання на туберкульоз, або близько 28 000 випадків щодня. Приблизно в 40% випадків хвороба залишається без уваги - не діагностованої за, чи не пролікованих або не зареєстрованої. Найбільш уразливі до туберкульозу групи населення включають жінок і дітей, малозабезпечених або людей, які не отримують повноцінного харчування, укладених, шахтарів, корінні народи, людей похилого віку і людей, що живуть з ВІЛ.

Група: антимікобактеріальний засіб

ІЗОНІАЗИД

Ізоніазид – гідразид ізонікотинової кислоти – має високу бактерицидну активність, завдяки якій перешкоджає розмноженню мікобактерій туберкульозу. Препарат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту і швидко потрапляє в усі біологічні рідини й тканини організму. Період напіврозпаду препарата в плазмі генетично детермінований і коливається в межах від менше години у швидких ацетиляторів до понад три години у повільних ацетиляторів. Виводиться з організму переважно із сечею протягом 24 годин, в основному у вигляді інактивованих метаболітів.

Протипоказання
Гіперчутливість до препарату, епілепсія, судомний синдром, бронхіальна астма, псоріаз, ниркова недостатність, гепатит, цироз печінки.

Побічні реакції
У рекомендованих дозах ізоніазид, зазвичай, добре сприймається хворими.
Можуть спостерігатися алергійні реакції, головний біль, дратівливість, безсоння, парестезія й оніміння кінцівок, ейфорія, поліневрит, судомний синдром, токсичний гепатит.

РИФАМПІЦИН

Рифампіцин – напівсинтетична похідна речовина рифампіцину – складний макроциклічний антибіотик, який пригнічує синтез рибонуклеїнової кислоти широкого кола патогенних мікроорганізмів. Він має бактерицидну і значну стерилізувальну дію на мікобактерії туберкульозу при внутрішньо- і позаклітинних локалізаціях.

Рифампіцин розчиняється в ліпідах. Після приймання всередину швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту і проникає в тканини й рідини організму; у разі запалення мозкових оболонок значна кількість препарату проникає у спинно-мозкову рідину. Одноразова доза, що дорівнює 600 мг, створює максимальні концентрації препарату в сироватці – приблизно 10 мкг/мл протягом 2–4 годин. Виділяється у вигляді метаболіту, переважно з жовчю (80%).

Протипоказання
Гіперчутливість до рифампіцину, нещодавно перенесений (до року) інфекційний гепатит, порушення функцій печінки, ниркова недостатність, вагітність, лактація, грудний вік.
Хворих варто попереджати, що в разі лікування рифампіцином сеча, слізна рідина, слина і мокротиння можуть мати червонуватий колір, а зафарбування контактних лінз може бути незворотним.

Побічні реакції
У більшості випадків рифампіцин у рекомендованих нині дозах, сприймається хворими пацієнтами добре.
Можуть виникнути нудота, блювота, діарея, анорексія, ерозивний гастрит, токсичний гепатит, головний біль.
Шкірний висип, еозинофілія, лихоманка, грипоподібний синдром і тромбоцитопенія можуть з’явитися при переривчастій хіміотерапії. Ексфоліативний дерматит найчастіше спостері-гається у ВІЛ-інфікованих хворих на туберкульоз.
Помірне підвищення концентрації білірубіну і трансаміназ у сироватці, характерне для інтенсивної фази, часто має тимчасовий характер і не має клінічного значення.

ПІРАЗИНАМІД

Піразинамід – синтетичний аналог нікотинаміду, що має слабку бактерицидну дію щодо М. tuberculosis, але досить потужну стерилізувальну дію, особливо у відносно кислому внутрішньоклітинному середовищі макрофагів та у вогнищах гострого запалення. Препарат високоефективний протягом перших двох місяців лікування, коли відбуваються гострі запальні зміни. Застосування цього препарату дало змогу скоротити термін лікування і знизити ризик рецидивів.

Піразинамід швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту і проникає в усі тканини й рідини організму. Максимальні концентрації в плазмі крові досягаються через дві години, а період напіврозпаду в плазмі становить приблизно 10 годин. Препарат метаболізується головним чином у печінці та виділяється в основному із сечею.

Протипоказання
Відома з анамнезу гіперчутливість до препарату, захворювання печінки, гіперурикемія, подагра.

Побічні реакції
Піразинамід зазвичай добре сприймається хворим.
Можуть розвинутися нудота, блювота, діарея, токсичний гепатит, рідко – алергійні реакції (дерматити, еозинофілія, лихоманка тощо), затримка в організмі сечової кислоти, що спричинює появу в суглобах болю подагричного характеру.
В інтенсивній фазі лікування може спостерігатися помірне підвищення концентрації трансаміназ у сироватці крові. Тяжкий токсичний гепатит – явище рідкісне. Прояви побічної дії піразинаміду можна зменшити призначенням переривчатої схеми приймання препарату.

ЕТАМБУТОЛ

Етамбутол – синтетична похідна речовина 1, 2-етандіаміну – активно діє проти М. tuberculosis, М. bovis та деяких неспецифічних мікобактерій. Він застосовується в комбінації з іншими протитуберкульозними лікарськими засобами для запобігання або вповільнення розвитку медикаментозностійких штамів. Препарат швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Максимальні концентрації в плазмі досягаються через дві години після приймання, а період напіврозпаду становить 3-4 години.
Етамбутол виводиться із сечею в незмінному вигляді або у вигляді інактивованих метаболітів печінки. Близько 20 % препарату в незмінному вигляді виділяється з калом.

Протипоказання
Відома з анамнезу гіперчутливість до препарату.
Неврит зорового нерва будь-якої етіології, катаракта, діабетична ретинопатія, запальні захворювання очей, вік до 13 років, кліренс креатиніну менш як 50 мол/хв, вагітність.

Побічні реакції
Дозозалежний неврит зорового нерва може легко призвести до зменшення центральних і периферичних полів зору, зниження гостроти зору і порушення кольоросприйняття (в основному зелених і червоних кольорів). Зміни на ранній стадії зазвичай оборотні, але може статися повна втрата зору, якщо негайно не припинити приймання препарату.
Іноді спостерігаються ознаки периферичних невритів у нижніх кінцівках, нудота, втрата апетиту, блювота, запаморочення, шкірний висип.

СТРЕПТОМІЦИН

Стрептоміцин – аміноглікозидний антибіотик, застосовують тільки для лікування туберкульозу.
Стрептоміцин не всмоктується із шлунково-кишкового тракту, але після внутрішньом’язової ін’єкції швидко проникає в позаклітинні компоненти більшості тканин організму і досягає бактерицидних концентрацій, особливо в туберкульозних кавернах. Невелика кількість препарату потрапляє у спинно-мозкову рідину, однак концентрація збільшується при запаленні мозкових оболонок. Період напіврозпаду в плазмі зазвичай становить 2–3 години, але значно триваліший в організмі новонароджених і людей похилого віку та літніх, а також хворих з тяжкими порушеннями функції нирок. Препарат виділяється із сечею в незмінному вигляді.
Протипоказання
Відома з анамнезу гіперчутливість до препарату. Ураження слухового нерва. Тяжка форма міастенії.

Побічні реакції
Біль при ін’єкціях, можливість утворення стерильних абсцесів у місці введення. Алергійні реакції трапляються часто і можуть бути у тяжкій формі. При рекомендованих нині дозах вестибулярні розлади трапляються рідко. З появою головного болю, блювоти, запаморочення і шуму у вухах треба зменшити дозу. Стрептоміцин менш нефротоксичний, ніж інші аміноглікозидні антибіотики. У разі зменшення об’єму виділюваної сечі, появи альбумінурії або циліндрурії дозу препарату необхідно негайно зменшити вдвічі.
До рідко спостережуваних побічних реакцій належать гемолітична анемія, апластична анемія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та люпоїдні реакції.

Побічні ефекти протитуберкульозних препаратів

Побічні ефекти протитуберкульозних препаратів зустрічаються не так часто, але в деяких пацієнтів можуть виявлятися в дуже ускладненій формі. У табл. на стор. 42 дається уявлення про загальний симптоматичний підхід до тамування найбільш частих побічних ефектів основних препаратів.
Побічні дії поділені на легкі й тяжкі. Зазвичай, у разі розвитку легких побічних ефектів лікування протитуберкульозними препаратами можна продовжувати. Зняти побічний ефект можна симптоматичними засобами.
Якщо в пацієнта розвивається тяжка побічна реакція, приймання препарату, що її спричинив, треба припинити. Подальше лікування залежить від характеру побічного ефекту. Пацієнти з тяжкими побічними реакціями повинні бути проконсультовані в головній установі.

Моніторинг побічних ефектів

Моніторинг побічних ефектів повинен проводитися в установленому порядку для хворих категорій 1, 2 і 3. Тип і частота обстежень залежать від режиму лікування (наприклад, коли застосовується стрептоміцин) і можливого ризику розвитку побічних реакцій (вік, вживання алкоголю, ВІЛ-інфекція, вагітність). Моніторинг передбачає клінічне обстеження та лабораторні тести.

Клінічне обстеження – це ретельне розпитування хворого і вибіркове фізикальне обстеження на предмет розвитку побічних реакцій, навіть якщо пацієнт ні на що не скаржиться. Клінічна оцінка проводиться щотижня під час інтенсивної фази лікування і щомісяця під час підтримувальної фази лікування.

Пацієнтові треба чітко роз’яснити, як можуть виявлятися побічні дії тих препаратів, які він приймає. Варто попередити хворого про незначні побічні дії, наприклад жовтогаряче забарвлення сечі від рифампіцину, а також про потенційно небезпечні побічні ефекти, зокрема про погіршення зору і втрату слуху.

Перелічені нижче побічні ефекти не є небезпечними.
У разі їх появи хворий може продовжувати приймання препаратів.

• Рифампіцин може забарвити сечу, слину або сльози в оранжевий колір. Лікар чи медсестра можуть порекомендувати вам не користуватися контактними лінзами, бо вони також можуть пофарбуватися.
• Рифампіцин може зробити вашу шкіру чутливішою до сонячних променів. Це означає, що потрібно уникати тривалого перебування на яскравому сонці, носити закритий одяг або користуватися захисним кремом.
• Рифампіцин знижує ефективність таблеток, що запобігають вагітності. Жінкам, які приймають рифампіцин, треба обрати інший спосіб контролю вагітності.

Важливо не тільки повідомити пацієнтові про можливі побічні дії препаратів, а й чітко пояснити, які з них вимагають звернення до медичного працівника, а які – ні.