Рефлексотерапія: перспективи застосування в сімейній медицині

Адже саме цей напрямок є перспективою збереження суспільного здоров’я. Крім того, враховуючи широкий спектр захворювань у одного пацієнта, коли призначення необхідного препарату дає ускладнення на без того хворий інший орган, то така ситуація може викликати у сімейного лікаря непросту дилему вирішувати: що є менш шкідливим – сама хвороба чи потенційне медикаментозне призначення.
Альтернативою або доповненням до медикаментозного лікування можуть слугувати методи рефлексотерапії.

Рефлексотерапія (РТ) – це лікувально-профілактична система, яка базується на оцінці параметрів периферійних рефлексогенних зон (точок акупунктури) й впливу на них з метою регуляції функціональних систем.

Доведено, що методи РТ вирізняються своєю нешкідливістю, високою ефективністю, адже механізм її дії першочергово реалізується через утворення нервової системи, тобто, адекватна конкретному клінічному випадку аферентація у відповідні структури ЦНС викликає у відповідь необхідну саногенетичну реакцію організму. Крім того, принциповим є і той факт, що головні засади рефлексотерапії базуються на основному принципі медицини «лікувати людину, а не хворобу», тобто, при розробці тактики лікування методами РТ враховуються всі патологічні відхилення в стані хворого. Поряд з цим, різноманітність способів впливу методами РТ (голко-, електро-, лазеро-, фармакопунктура тощо) практично зводить нанівець коло протипоказань щодо використання РТ. Наприклад, якщо голковколювання не проводять у ділянках шкірних ушкоджень, піодермії, то дистанційна лазеропунктура може бути успішно застосована.

Рефлексотерапія – система знань, заснованих на засадах традиційної китайської медицини (ТКМ), пережила не одне тисячоліття, тим самим довела свою дієвість і доцільність. Найбільш відомим і поширеним у складі ТКМ вважається лікувальний метод, що здійснює вплив голкою та прогріванням (припалюванням) на точки акупунктури, або чжень-цзю – акупунктура та припалювання.

Термін «акупунктура» перекладається з латинської – перший корінь «acu» – як «голка», «punctual» – точковий. Друга частина терміну вказує на принципову відмінність якості методу – локальність, точність впливу. Ця обставина сприяла інтернаціональному терміну «акупунктура» для означення різних характерних точкових лікувальних впливів. Існують терміни – пунктурна рефлексотерапія – точкова терапія.
За допомогою РТ великі перспективі має й профілактичний напрям у медицині. Суттєво розширює можливості профілактики той факт, що деякі неінвазивні методики РТ успішно можуть здійснюватися не тільки лікарем, але й самим пацієнтом у вигляді самодопомоги за умови навчання його елементарних прийомів точкового масажу, багатоголчастої аплікації, мей-хуа-чжень (подразнення рефлексогенних зон багатоголчастим валиком або молоточком) тощо.

На нашу думку, сімейний лікар має бути ознайомлений не тільки з теоретичними основами рефлексотерапії, а й уміти застосовувати хоча б неінвазивні методики РТ та навчати їх елементам своїх хворих для самодопомоги й з профілактичною метою, наприклад, «швидка допомога» в разі непритомності, запаморочення, судинних криз, больових синдромів; профілактика та лікування застуди та бронхолегеневої патології (враховуючи імунотропну дію РТ), у разі венозних застоїв тощо. Слід зазначити, що високою ефективністю відрізняється й одночасне застосування РТ та стандартної медикаментозної терапії, адже комплексне лікування дозволить запобігти невиправданій поліпрагмазії, знизить коло побічних ефектів. В цьому аспекті цікавим є специфічний варіант поєднання акупунктури й фармакотерапії – фармакопунктура, коли в декілька точок акупунктури вводиться невелика кількість препарату (терапевтична доза розподіляється на кілька точок), що підвищує ефективність лікування.
Слід звернути увагу медичної спільноти та пацієнтів на суттєву проблему: нерідко можна зіткнутися з дискредитацією рефлексотерапії лікарями (або навіть взагалі не медиками!!!) без відповідної освіти або з низьким рівнем володіння спеціальними знаннями та навичками. Після без- або малорезультативного лікування методами РТ (практично найчастіше – голковколюванням або електропунктурними методами) хворий зневірюється у їхній ефективності. Іноді буває нелегко теоретично переконати людину в тому, що адекватна РТ не могла їй не допомогти, і тільки практичне підтвердження своїх слів робить скептика щирим прихильником рефлексотерапевтичного підходу.

Основи РТ (акупунктури, АП) закладені понад 3000 років до нашої ери. Найбільш повне уявлення про давньосхідну систему медичних знань наука отримала з китайських джерел (VIII – ІІІ ст. до н.е.). Цікаво, що АП представляла собою важливий компонент цілісної системи лікування. Давній трактат «Хуанді ней цзин» є одним із фрагментів культурно-історичного спадку всієї китайської цивілізації. Він є плодом праці багатьох поколінь філософів і лікарів, що жили у часи «Весіннього та осіннього рівнодення» (770 – 476 рр. до н.е.) до правління династії періоду «Ворогуючих імперій» (475 – 221 рр. до н.е.). Узагальнена система філософських і медичних поглядів того часу практично не зазнала змін і є основою сучасної Традиційної Китайської Медицини (ТКМ).
Перша в Європі книга з голковколювання і припалювання була опублікована у 1671 році місіонером Harvieu P. Достовірні історичні свідчення застосування АП в Англії, Франції, Німеччині та Італії датуються лише серединою VIII ст. Наприклад, у Франції до того часу було опубліковано більше 20 книг. Протягом XI ст. Berlios L. опублікував узагальнювальну роботу про успіхи практичного застосування джень-дзю. В середині сторіччя Trouseau A. присвятив цьому методу цілий розділ у своєму керівництві щодо внутрішніх хвороб. Ця книга викликала інтерес у багатьох лікарів до використання давнього методу.
Однак відсутність наукової трактовки і низька популяризація практики джен-дзю призвели до втрати вироблених сторіччями тонкощів методу і, відповідно, до зниження ефективності.
Новий підйом зацікавленості медициною Сходу у Європі окреслився наприкінці XIX ст. і співпав з бурхливим розвитком природознавства та вивчення нервової системи. Ідеї детермінізму і рефлекторної теорії у дусі Р.Декарта були головними опорами наукової ідеології того історичного періоду. У 1899 році В. Вінтерніц вперше пояснив на підставі цих поглядів механізми лікувальних ефектів, викликаних нехімічними чинниками.
З того моменту і почалась історія нового напряму у європейській медицині, що отримав назву «рефлексотерапія». Однак, історію самого терміну прийнято пов’язувати з іменем Iavorski, який вперше його застосував у 1912 році. Термін став використовуватися для позначення слабких лікувальних впливів, що викликають включення нервових рефлекторних механізмів, без залежності від природи впливу і місця його прикладення. Одначе, до нинішнього часу РТ найчастіше асоціюють з методами голковколювання та припалювання.

Отже, рефлексотерапевтичний вплив розпочинається зі стимуляції рецепторного апарату в точці акупунктури. В подальшому розвивається складний каскад нейрогуморальних реакцій, які, крім периферійного, охоплюють сегментарний і надсегментарний рівні нервової системи. Ефекти РТ включають загальну (зріст загальної неспецифічної резистентності до різних стресорів, підвищення імунітету тощо) і вибіркову (специфічну) дію на певний орган або систему. Остання ґрунтується на феномені конвергенції аферентних шляхів на загальних нейрональних елементах, що забезпечують взаємне переключення різномодальної інформації як соматичних, так і вісцеральних систем на базі метамерно-сегментарної організації і формують інтегрований спосіб інформації, під впливом якого формуються адаптивні моторні програми. Це забезпечує можливості управління сенсорними (чутливими) і моторними (руховими) функціями організму. Існують різні рівні конвергенції рідномодальних аферентів: спинальний, стовбуровий, таламо-кортикальний. Завдяки цьому механізму відбувається забезпечення мозку найповнішою інформацією. Відомо, що штучно викликані соматичні сигнали спроможні притлумлювати проведення вісцеральної аферентації.
Саме механізм конвергенції, пов’язаний із соматовісцеральними перекриттями і мультимодальною аферентацією, може бути одним із найголовніших шляхів функціонального зв’язку екстеро- і пропріоцепторів рефлекторних зон і ТА з внутрішніми органами на рівні спинного мозку, стовбуру мозку, ретикуляторної формації, гіпоталамусу, таламусу і кори великого мозку (П.Г. Костюк, Н.Г. Преображенский, 1975; Р.А. Дуринян. 1980; J. Bonica, 1977, та ін.). Схема механізму дії рефлексотерапії за А.М.Вейном представлена на рис.1.

Рис.1. Схема механізму дії рефлексотерапії за А.М.Вейном.

Таким чином, адекватна соматична аферентація, яка формується лікарем шляхом складання та виконання акупунктурного рецепту (стимуляції сукупності певних точок в одному сеансі за відповідними правилами) викликає у відповідь складну сомато-вісцеральну та вегетативну реакції з очікуваною регуляцією функцій. Саме адекватний індивідуалізований підхід до хворого є запорукою успішного терапевтичного результату.
Специфічним є і той факт, що, крім розумового навантаження, яке є основою усілякої лікарської діяльності, рефлексотерапевт безпосередньо сам повинен виконувати інвазивні РТ-маніпуляції (голковколювання, фармакопунктуру тощо). Тобто, бездоганне володіння технікою РТ-маніпуляції – інша беззаперечна умова успішності лікування.
Як відомо, в рефлексотерапії застосовується синдромальний підхід у діагностиці патології. На перший погляд він видається незручним, не досить науковим. Але під час детального аналізу з’ясовується, що він якнайглибше характеризує індивідуальні прояви патології і висвітлює приховані причинно-наслідкові зв’язки її появи або поглиблення. Для лікарів інших спеціальностей може здаватися незвичною, ненауковою специфічна термінологія РТ, в якій відображені історичні аспекти становлення РТ, що базується на основі традиційної китайської медицини (ТКМ). Однак, якщо проаналізувати терміни детальніше, можна знайти аналоги в традиційній академічній медицині: «ІНЬ-ЯН» – гомеостаз (динамічна рівновага параметрів внутрішнього середовища), «синдром надлишку» – гіперфункція, синдром подразнення, «синдром недостатності» – гіпофункція, синдром випадіння тощо. Завдання лікаря-рефлексотерапевта – відновити порушений баланс «ІНЬ-ЯН», тобто відновити порушений гомеостаз, фізіологічну норму конкретного пацієнта.
Дійсно, у межах фізіологічної норми все розмаїття еволюційно закріплених реакцій і стратегій поводження живих істот орієнтована, врешті-решт, на зберігання регуляторного гомеостазу. У вищих тварин і людини вона зводиться, головним чином, до численних варіантів адаптаційного стрес-синдрому і наслідковій неспецифічній резистентності, що виникає в цьому разі відносно інших стрес-агентів. З медичної точки зору цей комплекс явищ і становить основу адаптаційних і саногенетичних ефектів РТ.
Нові дані щодо тісної взаємодії імунної і нервової систем, зокрема із системою регуляції больової чутливості, дозволили зробити новий крок у розумінні лікувально-профілактичних ефектів РТ. Було встановлено, що нейроімунні механізми рефлекторної анальгезії (знеболювання), які активують механізми стрес-лімітуючої системи, являють собою базовий системоутворюючий чинник, який лежить в основі розвитку інших численних проявів загальної реакції організму на РТ. Саме цей механізм сприяє підвищенню ефективності наявних, надолуженню дефіцитних і, врешті, – формуванню нових функціональних систем, що забезпечують оптимальну адаптивну відповідь організму у разі стресу. Для РТ це відчиняє широке коло показань щодо застосування в разі різноманітних захворювань і задля їхньої профілактики.
У процесі еволюції, філогенетично простіші аналоги стрес-адаптативного синдрому опосередковуються нервовою системою, набуваючи усе більш подібних рис до рефлекторних явищ. Ця еволюційна закономірність була помічена ще на ранніх етапах розвитку фізіології нервової системи і стала основою уявлень про адаптаційно-трофічний рефлекс і його роль в опосередкуванні зв’язків між шкірними покривами і вісцеральними органами. Ці ідеї розвивали видатні класики Н.Е.Введенский (1901), І.П.Павлов (1912,1923), П.К.Анохін (1935,1938), Л.А.Орбелі (1957).

Рефлексотерапевт – и лекарь, и ремесленник, творец,
Ему подвластны недуги любые!
Как будто все секреты открыл сам Праотец
И книги древней тайны золотые!
О. Коваленко.

Останнім часом на основі сучасних досягнень клінічної практики, нового розуміння молекулярних основ патологічних процесів, новітніх досягнень електроніки, РТ усе далі іде від своїх початкових форм. Використовуючи сучасні технічні засоби, досвід та ідеї ТКМ рефлексотерапія далеко вийшла за межі простого повторення рецептів і прийомів давнього методу Джень-дзю-терапії.
Концептуальність методу є принциповою, акупунктурні рецепти (поєднання ТА в одному сеансі) відбувається за певними правилами, що пояснюється нейрогуморальними, циркадними та енергетичними взаємозв’язками в організмі). Показання щодо застосування того чи того впливу та акупунктурний рецепт визначає лікар зі спеціальною медичною освітою, який має сертифікат лікаря-спеціаліста з рефлексотерапії.
Враховуючи вищевикладене, доцільним є введення в курс навчання сімейних лікарів основ рефлексотерапії як обов’язкове, поряд з неврологією, адже такий підхід суттєво розширить можливості сімейного лікаря у лікуванні й профілактиці різних захворювань, підвищуючи світогляд лікаря, дозволить самим хворим брати активну участь у процесі самодопомоги та профілактики різної патології. Крім того, сімейний лікар може отримати оптимальні можливості у досягненні високих терапевтичних результатів після проходження спеціалізації з рефлексотерапії, що надасть змогу отримати другу медичну спеціальність і використовувати РТ у повному обсязі.
Навчання сімейного лікаря основ рефлексотерапії – шлях до оптимізації профілактично-лікувального напряму в медицині.
Підготовка рефлексотерапевтів в Україні продовжується. Навчання відбувається на 3-місячних курсах спеціалізації та одномісячних курсах удосконалення і передатестаційної підготовки з рефлексотерапії, де лікарі державних лікувальних закладів навчаються безплатно. Після закінчення курсу спеціалізації лікар отримує сертифікат лікаря-спеціаліста, який підтверджує юридичне право мати як державну, так і приватну лікарську практику.

Стан служби РТ в Україні. Служба рефлексотерапії в Україні була створена в 1977 році під керівництвом професора Є.Л.Мачерет, розроблено курс підготовки лікарів з рефлексотерапії на базі кафедри неврології Київського інституту удосконалення лікарів, за цей час підготовлено понад 17 тис. спеціалістів, відкрита мережа кабінетів, розроблено значний перелік методик лікування різних захворювань методами рефлексотерапії, створені реєстри та бази даних з профільної служби. З метою оптимізації служби рефлексотерапії в Україні були призначені головні обласні рефлексотерапевти, а головним спеціалістом з рефлексотерапії МОЗ України – професор Є.Л.Мачерет.
Подальшому широкому впровадженню рефлексотерапії в клінічну практику сприяла низка постанов МОЗ України: (накази МОЗ України №№ 130, 318, 33). Наказом МОЗ України № 130 від 09.06.1993 року «рефлексотерапія» введена в перелік лікарських та провізорських спеціальностей за № 24, що є офіційним визнанням рефлексотерапії як самостійного, науковообґрунтованого лікувального методу. Наказом МОЗ України № 318 від 29.12. 1994 року «Про удосконалення рефлексотерапевтичної служби в Україні» були затверджені положення щодо кабінету рефлексотерапії, лікаря, медсестри та оснащення кабінету рефлексотерапії.
Постійно розширюється наукова база РТ. З 61 дисертаційних робіт, виконаних під керівництвом члена-кореспондента АМН України, професора Є.Л.Мачерет, понад 40 містять питання досліджень і наукового обґрунтування ефективності рефлексотерапії в разі лікування хворих з різними захворюваннями. Майже щороку проводяться науково-практичні конференції з міжнародною участю, присвячені актуальним питанням рефлексотерапії. Зокрема, цього року конференція має відбутися 29-30 вересня, куди запрошуються не тільки рефлексотерапевти, але й всі ті, хто цікавиться цим напрямком. Так само приймаються заявки на доповіді та видання тез.

Таким чином, на етапі пріоритетного розвитку профілактичного напряму в медицині та становлення первинної ланки медичної допомоги – сімейної медицини – рефлексотерапія має незаперечний перелік переваг:
1. Розрахований і доведений на практиці економічний ефект від застосування методів РТ у разі різних захворювань.
2. Доведено високу ефективність РТ у разі:
♦ імунодефіцитних станів населення в умовах постчорнобильського періоду, за несприятливих епідеміологічних обставин. На значній кількості клінічних прикладів, підтверджених і параклінічними методами дослідження, доведено, що особи, які пройшли курс лікування методами рефлексотерапії напередодні епідемій ОРВІ та грипу, не хворіють означеними інфекціями або мають легкий перебіг захворювань, незважаючи навіть на тісний контакт з хворими. Тому методи рефлексотерапії, крім доведеного високого лікувального потенціалу, несуть у собі і чітко окреслені профілактичні перспективи;
♦ високої алергізації населення, яка зростає з кожним роком. Адекватний вплив на точки акупунктури може або повністю замінити медикаментозне навантаження, або істотно його зменшити;
♦ недостатньої ефективності існуючих стандартних методик лікування різних захворювань;
♦ негативних наслідків невиправданої поліпрагмазії, коли рефлексотерапія може бути повною або частковою альтернативою у лікуванні.
Зважаючи на вищевикладене, слід ширше впроваджувати рефлексотерапію в медичну практику, зокрема – в первинну ланку медичної допомоги – практику сімейного лікаря, яка останнім часом набуває найбільшої актуальності. Тому перспективним є впровадження навчання з рефлексотерапії не тільки в післядипломну освіту, але й у підготовку сімейного лікаря на рівні додипломної.
Наш авторський колектив планує продовжити висвітлення аспектів дієвості методів РТ у профілактиці та лікуванні різних захворювань. Наступна публікація, яка планується до друку восени, саме напередодні зростання поширеності вірусних респіраторних захворювань, буде присвячена профілактиці та лікуванню цієї патології.

Євгенія МАЧЕРЕТ
член-кор. АМНУ, д.мед.н., професор, президент
Української Асоціації акупунктури і лазеротерапії, завідувач кафедри неврології і рефлексотерапії НМАПО імені П.Л.Шупика
Ольга КОВАЛЕНКО
д.мед.н., головний позаштатний спеціаліст
МОЗ України зі спеціальності «Рефлексотерапія»
Геннадій ЧУПРИНА
к.мед.н., доцент
НМАПО імені П.Л.Шупика.
Факультет «Загальна практика – сімейна медицина»