Життя примушує сімейного лікаря бути «на голову» вище лікарів вузьких спеціальностей

Рефлекс уперше був описаний Рене Декартом у 1662 році, коли вчений звернув увагу на заплющування очей у відповідь на дмухання. Цей рефлекс отримав назву «мигального».
Слово «рефлекс» походить від латинського слова «reflex» – «відображений, відбитий», у тогочасному розумінні – це відображення у головному мозку предмета, що наближається.

Класифікація рефлексів (лекція)

Безумовні – вроджені реакції організму на подразнення, які здійснюються за участю спинного мозку або мозкового стовбура;
Умовні – набуті на базі безумовних рефлексів тимчасові реакції організму, які здійснюються за участю кори великих півкуль головного мозку. Вони складають основу вищої нервової діяльності.

За місцем реалізації рефлексів
· спінальні
· стовбурові
· мозочкові
· підкоркові
· кіркові

За характером відповідної реакції:
· рухові (за участю поперечно-смугастої мускулатури);
· вегетативні (секреторні, трофічні, вазомоторні, дихальні, нервово-ендокринні, шлунково-кишкові тощо).

За видом рецепції
· больові
· зорові
· слухові
· смакові
· інтероцептивні
· екстероцептивні тощо

За локалізацією рецепторів:
· поверхневі (шкірні, зі слизових);
· глибокі (сухожилкові, периостальні, власне м’язові).

Особливості розвитку нервової системи в процесі еволюції

Продовження вивчення діяльності нервової системи не може уникнути питання її еволюції в онто- і філогенезі. Здавалося б, навіщо це знати сімейному лікареві? Адже його практична діяльність настільки завантажена, що, на перший погляд, зайва інформація спроможна тільки викликати невдоволення. Проте, розуміння багатьох патофізіологічних процесів, що відбуваються у хворої людини, і нібито не пов’язаних між собою (патологій, що навіть належать до різних розділів медицини), дійсно, забезпечується наявністю знань в сфері не тільки анатомії, фізіології, але й гістології, ембріології, генетики тощо.
Сімейний лікар майбутнього і вже нинішнього часу – багатогранна особистість, яка спроможна на основі великого вантажу знань та вмінь правильно оцінити ситуацію, пов’язану зі здоров’ям людини, та в стислий термін прийняти найоптимальніші рішення щодо подальшої діагностики, лікування, реабілітації та профілактики.
Завдання, які ставить життя перед сімейним лікарем, дійсно примушують його бути на голову (іноді не одну) вище лікарів вузьких спеціальностей.

Отже, згадаємо деякі аспекти онто- та філогенезу нервової системи. Нервова система (НС), як відомо, має найважливіші функції, які забезпечують виживання індивідууму в умовах зовнішнього та внутрішнього середовища, що змінюється. Таким чином, основна функція нервової системи – об’єднання та регуляція різних фізіологічних процесів відповідно до змінних умов внутрішнього та зовнішнього середовища, тобто, НС забезпечує адаптацію організму.
Розвиток НС в процесі еволюції був досить складним. Гістологічно вона має походження з ектодерми – зовнішнього зародкового листка. Відтак, виділяють 3 основних етапи розвитку НС:
1. Сітчаста (дифузна) нервова система (асинаптична). Виникла у прісноводної гідри у вигляді сітки з відросчастих клітин, розташованих дифузно. Нервовий імпульс в них поширюється у різних напрямках.
2. Гангліозна НС – синаптична (в процесі розвитку з’являється структурне утворення – синапс). Імпульс збудження проводиться в одному напрямку, що забезпечує диференційовані пристосувальні реакції. Є характерною для червів та молюсків. Нервові клітини групуються у вигляді вузлів (гангліїв). У людини зберігається у вегетативній нервовій системі (паравертебральні ганглії).

 Перше згадування терміну «неврологія» мало місце в англійському перекладі книги Томаса Вілізія «Анатомія головного мозку» в 1664 році. Як відомо, Т. Вілізій першим дав опис найбільшого кола кровообігу головного мозку – колатерального, яке отримало назву його імені – «вілізієве коло». 

Трубчаста НС хребетних. З каудальної частини медулярної трубки  формується сегментарний апарат, а з передньої частини внаслідок процесу кефалізації формуються спочатку три, потім п’ять мозкових пухирів (табл. 1).

Таблиця 1. Еволюція ЦНС в онто- та філогенезі

Морфологічно НС у своєму розвитку проходить етапи:

1. Централізації – перегрупування нервових структур навколо вісі тіла;
2. Кефалізації (енцефалізації) – морфологічне та функціональне збільшення нервових утворень в передній ділянці тіла;
3. Кортикалізації – формування кори головного мозку.

Функціонально:
1. Субординація – функціональне підпорядкування нижчих відділів вищим (сегментарний апарат підпорядковується надсегментарному);
2. Спеціалізація – пристосування певних відділів НС до забезпечення відповідних функцій.

Отже, в процесі еволюції в нервовій системі сформувалися 3 основні відділи: центральний, периферійний і вегетативний (рис.1).