Головний мозок. Кора головного мозку

Всі ці прояви діяльності мозку людини ще мають назву вищої нервової діяльності (ВНД). Анатомічні утворення головного мозку, що є відповідальними за інтегративні функції,  представлені переважно двома великими його відділами: лімбічною системою та новою корою (неокортексом).
Найбільш суттєва зміна загального стану, яка відчувається людиною повсякденно, є поступове повернення свідомості при пробудженні (а також при виході з наркозу, коми та непритомності). Свідомість – головна ознака нашого існування. Вона пов’язана зі складними нейронними структурами і не може існувати у відриві від них. Вперше поняття «свідомості» було представлено в 5 тисячолітті до нашої ери грецьким філософом  Анаксагором:  «Свідомість – це безкінечна саморегулююча, ні з чим не змішувана субстанція, джерело руху, необхідна частина всього живого, яка має подібні якості у людини та тварин».
Це поняття постійно удосконалювалось і на сьогодні під свідомістю розуміють інтегральну характеристику психіки людини, яка відображує ступінь адекватності її поведінки біологічним і соціальним умовам. Вивчити свідомість можна тільки інтраспективно, тому гіпотези медиків, психологів, фізіологів численні і не завжди однозначні. Існує точка зору, що в філогенезі свідомість в тій чи тій формі виникає завжди, коли більш примітивні форми нервової діяльності (наприклад, рефлекси) вже не можуть забезпечити адекватної регуляції та адаптації організму, відповідно до змін умов.  Згідно з цим, поява свідомості являє собою важливий етап еволюції, який є абсолютно необхідним для оптимального пристосування в навколишньому  середовищі вищих організмів.
Свідомість існує тільки за взаємодії структур кори та підкірки, які відокремлено свідомості не забезпечують.  Анатомо-фізіологічне підґрунтя свідомості, а також складних функцій вищої нервової діяльності (сприйняття інформації, запам’ятовування – фіксації та зберігання інформації, аналізу, прийняття рішення, мовлення) полягає в особливостях будови кінцевого мозку – головного мозку, зокрема його півкуль, вкритих корою, та білої речовини, а також підкоркових утворень, суттєво старших в філогенетичному аспекті. Центральні щілини на конвекситальній та медіальній поверхнях мозку формуються найшвидше і мають велике значення в структурному та функціональному значенні. Саме вони анатомічно й розмежовують півкулі на лобні та тім’яні долі, а функціонально – на соматосенсорну та соматомоторну  ділянки.
Потиличну долю відмежовує потилично-тім’яна щілина на медіальній поверхні півкуль, передпотилична вирізка – невеличка зарубка на кінці нижнього краю скроневої долі. Незважаючи на не досить чіткі анатомічні межі, функціонально потиличні долі чітко пов’язані із зоровими функціями, а скроневі – зі слухом. Отже, частина великих півкуль позаду від центральної щілини є сенсорною, де розташовані первинні мозкові центри – задня центральна звивина – тілесні відчуття, шпорна кора  – зору, звивини Гешля – слуху.
Вся кора, що розташована між ними, відповідає за найвищу інтегративну діяльність, а також за взаємодію між різними відчуттями та їх зв’язки з іншими частинами мозку. Вважається, що доцільним є виділення також лімбічної долі та базальної ділянки лобної долі як орбітальної. Як зазначалося, крім коркових ділянок великих півкуль у формуванні  інтегративних функцій людини бере участь лімбічна система, що включає лімбічну долю й пов’язані з нею тенторинальну та септальну ділянки, сіру сорочку, миндалеподібний комплекс та соскоподібні тіла.
Кора головного мозку являє собою багатошаровий покрив переважно з тіл нейронів з дендритами (малу частку становлять аксони), які покривають  зовнішню поверхню великого мозку (звідси синоніми – мантія, плащ – pallium), біла ж речовина складається  виключно з аксонів, вкритих мієліном.
Маючи величезні функціональні завдання, більшою часткою своєї площі кора схована в борознах (2/3), лише 1/3 міститься на зовнішній поверхні головного мозку.
В процесі онтогенезу борозни й кора розвиваються поступово. Більшість основних звивин формується після 6-місячного терміну внутрішньоутробного розвитку. Товщина сірої смужки – кори – становить близько 4 мм. Вона майже повсюди однакова, однак найтовща – сягає майже 5 мм – рухова кора передньої центральної звивини, що має менш диференційовану межу з білою речовиною. Найтонша – сенсорна кора постцентральної звивини разом зі шпорною корою (1,5 мм).
Залежно від відмінностей у будові кори за вмістом судин, нейронів, мієлінових волокон, хімічних речовин виділяють ангіо-, цито-, мієло- і хіміоархітектоніку.

Шари кори головного мозку
• І – молекулярний шар
• ІІ – зовнішній гранулярний шар
• ІІІ – зовнішній пірамідний шар
• V – внутрішній гранулярний шар
• V – внутрішній пірамідний шар
• VI – мультиформноклітинний шар
Таким чином, крім гістологічних відмінностей, клітини кори розрізняються і функціонально.
Виділяють 2 види:

І – пірамідні та веретеноподібні клітини – відцентрові та еферентні;
ІІ – гранулярні нейрони – доцентрові та аферентні.
Відтак, у первинних рухових полях переважають пірамідні клітини над гранулярними (агранулярна кора). Первинні сенсорні поля переважно включають гранулярні нейрони (гранулярна кора), типові – сенсорні поля Бродмана.
Отже, як зазначалося вище, оцінка стану свідомості проводиться одразу, під час першого контакту лікаря і пацієнта.
Якщо хворий в стані бадьорості, сконцентрований, адекватно відповідає на запитання і правильно розуміє звернену до нього мову, орієнтується в часі, просторі, власній особистості, то свідомість у нього ясна. Крім ясної свідомості, що є фізіологічною нормою, існує кількісна градація порушень стану свідомості: затьмарення свідомості та її пригнічення або вимкнення.
Крім того, вирізняють пароксизмальні та непароксизмальні розлади свідомості.

Ольга КОВАЛЕНКО, НМАПО імені П.Л.Шупика
Наталія ХАНЕНКО, НМАПО імені П.Л.Шупика