Геріатрія і геронтологія. ГЕРІАТРИЧНА ДОПОМОГА НАСЕЛЕННЮ: ВИКЛИКИ І ПЕРСПЕКТИВИ

за той самий період частка людей у вiцi 65 рокiв i старших подвоїться, 80-ти рокiв і старших збiльшиться у 10 разiв (з 13 млн до 135 млн осіб).
Україна належить до демографiчно старих країн свiту. Частка населення 60 років і старшого становить 20,3% з прогнозованою тенденцiєю до її подальшого підвищення. За даними Демографічного Департаменту ООН, вже до середини нинішнього сторіччя очікується збільшення цього показника в Україні до 38,1%, зокрема частка людей 80 років і старших збільшиться в 3,5 разу. Середня тривалість життя в Україні становить 67,3 року (чоловіків 61,5 р., жінок – 73,4 р.), що нижче, ніж у країнах Східної Європи на 4 – 5 років, а країнах Західної Європи – майже на 11 – 13 років. Аналiз регiональних особливостей старiння населення в Українi показує, що дiапазон коливань загального показника старiння в окремих областях досить великий – вiд 18,2% у Закарпатській області до 28,8% у Чернігівській. Найвищі показники старiння вiдзначаються в таких сiльськогосподарських областях, як Вiнницька (26,2%), Черкаська (26,7%), Полтавська (26,4%), Сумська (25,8%), а найнижчі – в Рiвненськiй (19,8%), Івано-Франківській (21,4%) і Херсонськiй (22,5%) областях. Таку демографічну різницю необхідно враховувати при розробці бюджетів витрат на виконання соціально-медичних програм допомоги населенню.
Для населення пенсiйного вiку рiвнi захворюваностi, первинної iнвалiдностi та смертностi вiдповiдно у 2,3; 1,5 i 8 разiв вищi, нiж у працездатному віці, що детермiновано вiковими змiнами органiзму. Це визначає зростання кількості старих людей, які за станом здоров’я потребують активної підтримки з боку суспільства.
Погіршення з віком стану здоров’я літніх людей супроводжується значними змінами обсягу і характеру їх потреб у різних видах медичної допомоги і зумовлює необхідність переорієнтації сучасних систем надання медичної допомоги населенню літнього віку на позалікарняні форми обслуговування. Останні не тільки не поступаються традиційному стаціонарному лікуванню, але й економічно вигідніші. Так, дослідження іноземних фахівців показали, що надання адекватної профілактичної первинної медичної допомоги людям 65 років і старшим  на 17% знижує рівень їх смертності та на 23% підвищує бажання жити в громаді, а відсутність систематичності первинної допомоги літнім людям обертається збільшенням їх потреби у госпіталізації.
На жаль, сучасний рівень надання медичної і соціальної допомоги населенню літнього віку в Україні не відповідає його реальним потребам і має високу соціально-демографічну вартість – зростання захворюваності і смертності. Особливої уваги заслуговує перевищення вдвічі показників захворюваності населення старшого працездатного віку за результатами комплексних медичних оглядiв у порівнянні з офiцiйними показниками поширеностi хвороб за даними його звертань за медичною допомогою, серед сiльських мешканцiв, старших 70 рокiв, ця розбіжність становить 6,4 разу. Такі дані свідчать про низьку доступність медичної допомоги для цієї верстви населення і пріоритетне значення розвитку сільських амбулаторій загальної практики – сімейної медицини при реформуванні медичної галузі.
За станом здоров’я  43,1% населення старше працездатного віку (41,8% мiських i 45,0% сiльських мешканцiв) потребують періодичного медичного нагляду і профілактичних реабілітаційних заходів, 40,7% (43,3% i 37,2%) – активного медичного нагляду і відновного лікування, 9,7% (10,6% i 8,3%) – інтенсивного стаціонарного лікування з наступною низкою заходів медико-соціальної реабілітації, 6,5% (4,3% i 9,5%) – постiйної щоденної медичної та соцiально-побутової допомоги у повному обсязі. Серед населення старше 70 років – 18,3% потребують щоденної соціально-побутової допомоги, 82% постійно приймають ліки, серед старших 80-и років – 20% потребують спеціалізованої психіатричної допомоги.
Орiєнтовна вартiсть медичного обслуговування, в середньому, на одну людину літнього віку становить 675,8 грн у рік, що у кілька разів вище від реального забезпечення. Потреби населення старшого вiку в амбулаторнiй терапевтичнiй i спецiалiзованiй консультативнiй допомозi не задовольняються, в середньому, на 47,0%; реабiлiтацiйному полiклiнiчному лiкуваннi – на 81,0%; органiзацiї стацiонарiв вдома – на 71,1%; швидкiй медичнiй допомозi – на 32,5%; стацiонарному інтенсивному лiкуваннi – на    26,2%; соцiально-побутовому обслуговуваннi – на 20,5%. Для літніх мешканцiв сiльської мiсцевостi показники якості та доступності медичної допомоги значно нижчі, ніж для  міських.
Нині в Україні відсутня єдина скоординована система геріатричної допомоги населенню. Вона надається в системі загальних закладів охорони здоров’я і спеціалізованих геріатричних структурах Міністерства охорони здоров’я, а також в системі амбулаторних і стаціонарних закладів Міністерства праці і соціальної політики та, частково, громадськими і релігійними організаціями: Товариством Червоного Хреста України, «Карітас України», Хессед та іншими.
При цьому слід наголосити, що лікар амбулаторії загальної практики – сімейної медицини саме і є первинною ланкою амбулаторно-поліклінічної допомоги літнім людям. На його робоче навантаження припадає до 60% амбулаторного обслуговування і 80% допомоги вдома. Таким чином він є, по суті, геріатром першого порядку і має бути спеціально підготовленим з актуальних питань геронтології і геріатрії. Всi люди літнього віку потребують тих чи тих видів допомоги: вiд обов’язкових щорiчних медичних оглядiв до постiйного медичного нагляду з органiзацiєю стацiонару вдома тяжких хворих, навчанню сім’ї і волонтерів особливостям догляду, само– і взаємодопомозі.
Стаціонарна допомога людям літнього віку надається в клініках усіх рівнів, а також у спеціалізованих геріатричних закладах: шпиталях для інвалідів вiйни, які функціонують у всіх регіонах країни, у спецiальних вiддiленнях довготривалого лiкування хронiчних хворих у складі багатопрофiльних лiкарень.   Одним iз важливих питань органiзацiї ефективного функцiонування герiатричної служби є реабiлiтацiйна допомога, яка надається в стаціонарних та денних реабiлiтацiйних вiддiленнях медичних і соцiальних установ. Психiатрична допомога надається літнім людям у загальнiй мережi закладiв охорони здоров’я (у спецiалiзованих кабiнетах полiклiнiк, психiатричних лiкарнях, психiатричних диспансерах, денних психiатричних стацiонарах та інтернатах психоневрологічного профілю).
Слід зауважити, що головною формою комплексного соцiального обслуговування населення похилого віку є територiальнi центри соціального обслуговування пенсіонерів, до складу яких входять усi районнi структури соцiально-побутової допомоги лiтнiм самотнiм людям i iнвалiдам. В Україні функціонують близько 530 територiальних центрів і 890 відділень соцiального обслуговування вдома, які допомагають понад 500 тисячам одиноких непрацездатних громадян. У межах цих закладів функціонують відділення медичної реабілітації та психотерапевтичної підтримки. Нині набуває розповсюдження практика взяття на облік самотніх старих людей з психічними розладами загальними соціальними службами надомної допомоги. Таким чином, взаємозв’язок і наступництво у роботі медичних працівників амбулаторій загальної практики – сімейної медицини з працівниками центрів соціального обслуговування населення дозволить підняти допомогу людям літнього віку та інвалідам на якісно вищий рівень.
У цьому контексті важливим аспектом є (геріатрії) геріатрична підготовка кадрів. За останні роки в Україні фактично зруйнована система підготовки та функціонування інституту геріатрів. На єдиній профільній кафедрі – кафедрі терапії і геріатрії НМАПО імені П.Л.Шупика були майже ліквідовані раніше розроблені спільно з Інститутом геронтології 3-місячні цикли поліпрофільної системи підготовки з геріатрія, які з успіхом проводяться у ряді країн, зокрема в Росії. Перший за роки самостійної України випуск таких фахівців було здійснено для госпіталів інвалідів війни у жовтні 2007 року.
Структурне віднесення кафедри терапії і геріатрія до факультету сімейної медицини сприяло розробці положення про періодичні цикли удосконалення геріатричної  підготовки для сімейних лікарів, терапевтів та лікарів інших спеціальностей. Вкрай важливо, щоб такі спеціалісти мали поглиблені знання з особливостей вікової патології і геріатричної допомоги у терапії, неврології, психіатрії, ортопедії тощо, мали уявлення про можливості медико-соціальної герореабілітації, особливості психології літніх людей, організацію тривалого догляду та паліативної допомоги .
В 2005 р. у межах виконання програми Кабінету Міністрів України  «Назустріч людям» та Мадридського міжнародного плану дій з проблем старіння (ООН, 2002 р.) за ініціативою Верховної Ради України на базі Інституту геронтології АМН України за наказом МОЗ України створено Державний навчально-методичний геріатричний центр як підрозділ НМАПО імені П.Л.Шупика з метою удосконалення додипломної та післядипломної геріатричної підготовки медичних і соціальних працівників, волонтерів для системи медико-соціальної допомоги людям літнього віку. Центр активно співпрацює з недержавними установами (Фондом народонаселення ООН, Українським фондом соціальних інвестицій, Міжнародним благодійним фондом «Карітас України» та ін.) з підготовки волонтерів, медичних і соціальних працівників геріатричних установ. За ініціативи Департаменту соціального розвитку ООН, силами Державного навчально-методичного центру НМАПО імені П.Л.Шупика та Інституту геронтології АМН України для представників законодавчої і виконавчої влади у Верховній Раді України був проведений семінар «Законодавчі підходи до розв’язання  питань, пов’язаних зі старінням населення в Україні» і прийнята резолюція щодо поліпшення якості надання медико-соціальної допомоги людям літнього віку та підготовки медичних і соціальних кадрів з геріатрія. Створення Центру і проведення за його участі семінару з проблем старіння
у ВР України були відзначені у доповіді Генерального секретаря ООН у 2006 році серед значних світових досягнень в організації допомоги людям літнього віку.

Підсумовуючи вищезазначене, вдосконалення організаційно-структурного забезпечення геріатричної допомоги населенню лежить на шляху розвитку:
• амбулаторно-поліклінічної допомоги: дільничої геріатричної діяльності (в т.ч. введення патронажних геріатричних сестер), форм герореабілітації (реабілітаційних відділень, денних стаціонарів тощо);
• допомоги вдома: поліклінічних медико-соціальних відділень, стаціонарів вдома, виїзних герореабілітаційних бригад, консультативної і швидкої медичної допомоги;
• стаціонарної допомоги: геріатричних відділень, палат, відділень сестринського догляду і довгострокового перебування хронічних хворих, хосписів;
• допомоги сільським літнім мешканцям: сільських лікарняних амбулаторій і виїзних консультативно-лікувальних та діагностичних бригад;
• нових форм геріатричної допомоги населенню: геріатричних центрів, геріатричних лікарень і поліклінік, лікарень сестринського догляду і сестринських скринінгових бригад, кризових центрів, нічних служб медико-соціальної допомоги літнім людям, служб «перепочинку», телефонних інформаційно-консультативних ліній, герореабілітаційних центрів і денних структур для психічно хворих, центрів геротехнічного обладнання і промислових товарів тощо;
• взаємозв’язку і наступництва в роботі медичних і соціальних служб;
• спеціальної підготовки медичного і соціального персоналу з питань геронтології і геріатрії;
• системи заходів інформації та санітарної освіти літніх людей.

При цьому важливе значення має нормативне забезпечення, а саме обґрунтування підходів до адекватного забезпечення літнього населення основними видами медичної допомоги і соціального обслуговування, стандартизація послуг з визначенням необхідного гарантованого рівня і обсягів допомоги, а також місця геріатрії в страховій медицині.
Але, на завершення, хочу додати, що найбільший важіль у наданні допомоги літнім людям належить ставленню сімейного лікаря до старої людини, ставлення такого, яке б він бажав бачити до себе самого, бо, за словами Антуана де-Сент Екзюпері:
«Старість – це не інша планета, а те, що, у кращому разі, чекає на кожного з нас».

Лікар повинен володіти зором сокола,
руками дівчини, мудрістю змії та серцем лева.
Авіценна

Поклик лікаря – це воля вчитися у життя і безперервно вдосконалюватися.
Іполит Давидовський