Дисграфія і дислексія у дітей. Діагностика та поради батькам

• специфічний розлад здібностей до письма, правопису;
• специфічний розлад здібностей до читання;
• специфічний розлад здібностей до математики.

Що таке дисграфія?

Cпецифічний розлад здібностей до письма, правопису – це часткове (дисграфія) або повне (аграфія) специфічне порушення формування навичок письма, правопису внаслідок недорозвинення або ураження задньої ділянки середньої (другої) лобної звивини домінантної півкулі та її зв’язків із гностичними ділянками кори головного мозку. При цьому може виявлятися складна апраксія, недорозвинення акустичного аналізу та мовлення.
Дисграфія супроводжується іншими мовними розладами, які і можуть бути її першопричиною.

Дисграфія може проявлятися в утрудненні співставлення звуків мовлення та їхнім графічним зображенням літерами на письмі. Може виявлятися неправильне просторове розташування літер («дзеркальне письмо»), поділ слів, неправильне написання літер тощо. При цьому помилки на письмі не пов’язані з правилами правопису або слухом.

При дисграфії дитина з нормальним слухом не взмозі розрізнити схожі звуки – фонеми: (б) – (п), (д) – (т) тощо. Ця форма дисграфії зветься акустичною, в основі якої лежить порушення звуково-літерного аналізу, або фонематичного слуху.
Зазвичай таке порушення є у дітей, котрі пізно почали говорити, неправильно вимовляли окремі звуки, замінювали їх іншими, а саме – в їхній мові виявляли ознаки загального недорозвитку мовлення. Якщо дитина своєчасно почала займатися з логопедом, то до початку навчання в школі, завдяки спільним зусиллям логопеда, вихователів дошкільного закладу та батьків у неї розвивається доволі чисте за вимовою, правильне за граматичною будовою та лексико-граматичною структурою мовлення. Але інколи у разі прискорення темпу мовлення, ускладнення мовленевих завдань ще виявляються деякі порушення у відтворенні окремих звуків.

Такі недоліки у мовленні стають для дитини великою проблемою під час засвоєння навичок письма (вона замінює одні букви на інші тощо). При цьому не допомагає їй і правило правопису, за яким треба змінити слово так, щоб після сумнівного приголосного стояв голосний звук.
Наприклад, дитина пише «лошка», а при зміні слова на «ложечка» все одно пише «лошечка». Вона не розпізнає звуків «ж» і «ш». Як не змінюй слово, їй чується звук «ш».

Такі помилки на письмі називаються дисграфічними. Вони відрізняються від помилок, котрі дитина робить за неуважністю або незнанням правил правопису. Найчастіше помилки трапляються при написанні диктанту, у перші місяці навчання – при літерному диктанті. Але і в подальшому, навіть під час списування з підручника трапляються схожі помилки, тому що дитина не «змальовує» літери, а читає їх «про себе», а потім пише під своє особисте «мовчазне диктування». І обов’язково робить характерні помилки.
Неправильно написані літери і слова, звісно ж, призводять до низької оцінки, що непокоїть рідних та викликає нервування дитини. Інколи рідні неправильно ставляться до цього і змушують свого маленького школярика багато разів переписувати текст, докоряють йому за неуважність або відсутність старанності. Однак такі заходи не приносять успіху і тільки заважають засвоєнню дитиною навичок письма.
Треба зауважити, що дзвінкі та глухі приголосні плутають (начебто «оглушують» їх) діти з легким ступенем порушення звичайного слуху, тобто при туговухості. Однак дитина, яка слабо чує, також вимовляє ці звуки неправильно. А дитина із дисграфією може плутати різні звуки, не тільки дзвінкі та глухі приголосні.

У «легких» випадках, коли дитина плутає 1-2 фонеми та неправильно позначає їх літерами, вона може навчатися в загальноосвітній школі.
Безумовно, фонематичний слух можна тренувати і отримати певні позитивні результати, хоч ця робота дуже копітка та довготривала.
Тому в разі наявності утруднень з письмовими роботами дитині потрібно звернутися до відповідного фахівця – логопеда. У деяких школах мають бути логопедичні кабінети, де лікар протягом першого навчального року проводить діагностику розвитку усного та писемного мовлення у школярів. У подальшому, в разі виявлення незначних розладів, лікар проводить логопедичну корекцію в умовах школи. Окрім того, цей фахівець дає консультативні поради рідним школяра з приводу його труднощів та їх подолання. Якщо в цій школі немає логопеда, то треба звернутися до логопеда у дитячу поліклініку. Фахівець-логопед впорається з незначною мовленевою проблемою досить швидко.
Якщо ж дисграфія має тяжку форму і нагадує написання безглуздого набору літер або пов’язана з іншими мовленевими розладами, то дитині краще навчатися у спеціальній школі для дітей із тяжкими розладами мовлення.
Головне для рідних та вчителів молодших класів – своєчасна діагностика дисграфії. Інакше у дитини можуть з’явитися вторинні психогенні реакції на труднощі у навчанні – розлади сну, роздратованість, відмова робити письмові завдання або навіть відмова ходити до школи.
Форми дисграфії

Які ще форми дисграфій можуть виявлятися у дітей?

Артикуляційно-акустична дисграфія. При цій формі дитина переплутує фонеми, схожі за вимовою (артикуляцією) і «пише, як чує».
Аграматична дисграфія. Ця форма трапляється у дитини з недорозвиненням граматичного устрою мови: неправильне використання численних позначок, відмінкових закінчень тощо.
З цими формами дисграфій з успіхом впорається логопед, якщо до нього вчасно звернуться.
Особливу форму дисграфій становить оптична дисграфія, яка спричиняється через недостатність просторових уявлень.

Проблема при цьому у дитини полягає в тому, що вона плутає написання схожих за накресленням літер: б-в, н-п, и-н, м-л та інших. Дитина також плутає літери при читанні. Труднощі у навчанні ускладнюються також наявністю дискалькулічних розладів при розв’язанні вправ із математики. Діагностика та корекція цієї форми дисграфії, як і дискалькулія, – в компетенції психолога, який проводить корекційну роботу у напрямі розвитку просторового аналізу та синтезу.

Наведемо приклад із практики
Батьки Романа К., 8 років, учня загальноосвітньої школи, звернулися з приводу того, що хлопчик почав нервувати, часто, повертаючись із школи, плакав, неспокійно спав, прокидався зі страхом серед ночі.
При опитуванні з’ясувалося, що причиною такого нервового стану були труднощі у виконанні письмових завдань. У диктантах або біля дошки робив багато помилок: писав не ті літери в словах, не дотримувався правильних інтервалів між словами, писав їх разом або до одного слова додавав початок наступного, а до іншого – кінець попереднього. Домашні завдання виконував краще, декілька разів перевіряв за допомогою матері.

Мати згадує, що у першому класі хлопчик швидко вивчив букви, але часто їх плутав, якщо вимовлялися схожі за звучанням та вимовою звуки. При перевірці написаного тексту самостійно не міг знайти своїх помилок. Дитина дуже переживала ці невдачі, адже хлопчик був старанним, здібним та уважним школярем. Але, незважаючи на ці його риси, навіть батьки спочатку думали, що хлопчик просто таким чином бавиться і глузує з них та з учительки. Вчителька, навпаки, дуже співчувала йому і дивувалася, що такий розумний і старанний учень не може навчитися правильно писати.

Під час розмови з ним хлопчик охоче розповів про свої проблеми. Труднощів у засвоєнні математики, усних предметів у нього немає. Але при нагадуванні про виконання письмових завдань він швидко знітився, а в очах з’явилися сльози. Однак, коли дали обіцянку допомогти йому, одразу повеселішав і розповів про наступне: з першого класу мав труднощі з письмовими роботами, запам’ятав, як пишуться літери, але не завжи вгадував, де та яку писати, особливо під час написання диктанту.

Романа обстежив логопед і виявив нетяжкий ступінь акустичної дисграфії. Проведені корекційні логопедичні заняття допомогли хлопчикові подолати проблеми з написанням. Уже через місяць Роман відчув справді полегшення при виконанні письмових робіт – «літери менше плуталися і стало легше та швидше писати». Хлопчик став спокійнішим та впевненішим, поліпшився в нього настрій, нормалізувався сон. Через кілька місяців корекційної роботи з логопедом Роман навчився добре писати диктанти. І тільки прискорення темпу диктанту іноді заважало йому швидко знайти правильну літеру для позначення мовного звука. Та з часом і це нормалізувалося. Так дитина відчула радість у навчанні, яке зовсім недавно завдавало йому стільки страждань.

Основні поради батькам у разі наявності у дитини труднощів під час засвоєння навичок письма:
1. Своєчасно помітити, що дитина має проблеми в написанні літер та текстів, та разом із учителем проаналізувати причини такого явища – поганий почерк, неуважність учня, повільний темп письма, неправильне написання літер та слів тощо;
2. Звернутися до шкільного психолога та логопеда;
3. Отримавши від логопеда поради, виконувати його завдання не менше 15-20 хвилин щоденно.

Інколи буває і таке, що напочатку засвоєння навички письма діти не завжди швидко запам’ятовують написання деяких літер. Але це ще не свідчить про наявність дисграфії у школяра. Таке явище може бути при уповільненому засвоєнні навичок письма з різних причин: особливості особистості дитини, його повільність, недостатність рухових навичок, неуважність, швидка виснажливість, відсутність інтересу до навчання взагалі, непосидючість тощо. Однак, якщо школяр наприкінці 1 класу не може засвоїти навичок письма, плутає окремі літери, потрібно обов’язково порадитися з фахівцем.

Не треба експериментувати із власною дитиною, нав’язуючи їй свої непрофесійні «тренінги письма»!
Будь-яка робота потребує знань та професійної підготовки, тому краще звернутися за допомогою до фахівця-логопеда та виконувати його поради.
У тому разі, коли в дитини виявляється тяжка форма дисграфії,особливо в поєднанні з іншими мовленевими розладами, доцільно навчати цю дитину, як уже зазначалося, у спеціалізованій школі для дітей із тяжкими порушеннями мовлення.
А тепер ітиметься про проблеми у деяких дітей у засвоєнні навичок читання. Програма загальноосвітньої школи передбачає, що школяр до кінця 1 класу повинен гарно читати нескладні тексти. При цьому визначено певні критерії щодо швидкості читання, виразності, правильності використання наголосів тощо.
Проблеми у засвоєнні навичок читання, про які йтиметься далі, полягають у тому, що дитина не взмозі правильно назвати літеру, її озвучити, і тому не може прочитати тексту. Таким чином, ми стикаємося зі зворотним явищем дисграфії і зветься воно – дислексія, або алексія.

Що таке Дислексія, алексія?

Дислексія, алексія – це часткове або повне специфічне порушення формування навичок читання. Ця вада виникає внаслідок недорозвинення або при органічному ураженні головного мозку з вогнищевою локалізацією в потиличній ділянці, кутовій звивині домінантної півкулі. А також розлад розуміння письмової мови, що виникає при вогнищевих ураженнях на межі скроневої ділянки (словесна агнозія) та зорової (зорова агнозія).
У дітей порушення формування навичок читання пов’язане з розладом складного психофізіологічного механізму, в якому беруть участь різні кіркові аналізатори: зоровий, мовно-руховий, мовно-слуховий.
Найчастіше труднощі у навчанні читанню мають діти, які пізно почали говорити. Так, у деяких дітей перші слова з’являються після 1,5 – 2 років. Причому, далі йде довготривалий період становлення фразової мови, і тільки в три роки вони починають говорити простими фразами.

У подальшому мовлення повільно розвивається, а складні лексико-граматичні структури з’являються із запізненням. Інколи мовлення недостатньо виразне, вимова незрозуміла іншим людям.
Перші підозри про наявність дислексії можуть виникнути ще на етапі дошкільного навчання в підготовчій групі дитячого садка, або якщо рідні не взмозі навчити дитину читати. При цьому дитина плутає деякі літери та ніяк не може їх вивчити, а скоріше – засвоїти. Це дратує батьків, вони карають дитину, примушують її довго вчити літери.
Таке ставлення викликає у дитини відразу до навчання. Декотрі діти активно протестують і не беруть до рук книжок, а інші – пасивно підкоряються вимогам рідних. Але, відчуваючи утруднення в читанні, починають нервувати, плакати, стають дратівливими, відмовляються дивитись у книжку.
Такі особливості поведінки дитини повинні застерегти рідних і спонукати їх звернутися до фахівця – логопеда та шкільного психолога.
Однак частіше утруднення в засвоєнні навичок читання виявляють у дитини в умовах уже школи і не з першого року навчання.

Наведемо такий приклад
Батьки Марини Р., 8 років, звернулися зі скаргами на те, що дівчинка погано вчиться. У характеристиці, яку надала вчителька, було зазначено, що дитина погано читає, плутає літери, переставляє склади, не робить паузи між словами (не розділяє їх).
Під час обстеження було встановлено: читання поскладове, дівчинка «не бачить», не розрізняє літер «р, к, л», тому при читанні їх пропускає. Взагалі читає текст правильно за змістом, якщо там намальована картинка, а не за написаними словами. Марія сказала, що їй дуже важко навчитися читати.

Обстеження інтелекту, мислення, пам’яті, сприйняття, уваги не виявило ніяких патологічних особливостей. Розв’язання задач та інших вправ залежало від того, хто прочитає – вона сама чи її мати: якщо читала мати, то дівчинка швидко розв’язувала завдання. Та коли треба було читати самостійно – не завжди могла прочитати, а, отже, й зрозуміти умову задачі. Приклади розв’язувала швидко і правильно. На письмі також плутала ті ж літери, що і при читанні. Таким чином, дислексія супроводжувалася дисграфією.
Шкільна успішність Марини була дуже низька. З предметів письмового або усного супроводження мала погані оцінки. З математики за домашні роботи завжди отримувала хороші оцінки тому, що мати читала їй умову задачі, але в жодному разі не виконувала завдання за неї. Це викликало сумніви у вчительки, тому що класні роботи Марина не взмозі була виконати, якщо треба було прочитати або списати завдання з книжки. А якщо вчителька диктувала, то Марина розв’язувала завдання усно і швидко.
У дівчинки була добра пам’ять, і вона швидко все запам’ятовувала. Тому у першому класі, коли починали читати і повторювали читання тексту кілька разів, дівчинка «читала напам’ять» непогано. Та мала труднощі при читанні й розпізнаванні окремих літер, якщо її викликали прочитати першою.

Прикро, але в першому класі ніхто не проаналізував причин такого явища: чому нормально психічно розвинута дівчинка, яка старанно вчиться, не взмозі навчитися читати. У другому класі адміністрація школи порушила питання про перехід дівчинки в допоміжну школу для розумово відсталих дітей.
Обстеження у дитячого психолога та логопеда виявило в неї незначне порушення формування навичок читання та письма – дислексію «в парі» з дисграфією, що і було причиною її «навчальної біди».

Проведені логопедичні корекційні заняття протягом півроку дали позитивні результати: поступово підвищилась успішність, дівчинка навчилася правильно читати і писати, розрізняти літери і «озвучувати» їх при читанні.
Бувають випадки, коли дітям важко засвоїти накреслення літер, схожих між собою в тесті і їх прочитати. Наприклад, замість слова «машина» читають «матипа».
Такі труднощі засвоєння навичок читання виявляються при оптичній дислексії. Теж саме, що буває і при описаній вище оптичній дисграфії.

Оптична дислексія і оптична дисграфія зустрічаються одночасно – дитина не взмозі навчитися читати та писати. В основі цих порушень лежить недорозвинення просторових уявлень, недостатність оптичного гнозису (сприйняття). Дитина не може співставити образ літери, цифри і прочитати та правильно їх написати.
Ці розлади успішно коригує логопед. Однак необхідне також втручання психолога для проведення нейропсихологічної корекції просторових уявлень.

Які можна дати поради батькам для подолання труднощів у засвоєнні навичок читання у дитини?
1. Постійно приділяти увагу розвиткові мовлення дитини, особливо в дошкільному віці, розширювати словниковий запас, слідкувати за правильною вимовою та конструкцією речень.
2. Своєчасно звертатися до логопеда при дефектах мовлення та в разі появи проблем із засвоєнням навичок читання і письма.
3. Доброзичливо, а не насильницьким шляхом допомогти дитині подолати свою ваду, підтримати її в цій важкій, але необхідній додатковій роботі.
4. Необхідно поступово розвивати у дитини потребу та цікавість до читання, при цьому пропонувати їй книжки, які подобаються.
5. Не треба наполягати на тому, аби дитина читала тільки голосно.
6. Батьки повинні заохочувати дитину до успіхів у оволодінні читанням, запевняти її, що цю ваду можна здолати.

Світлана ЗІНЧЕНКО
к. мед. н., професор кафедри психології Київський інститут соціальних і культурних зв’язків