Роль сім'ї у забезпеченні психоемоційного благополуччя підлітка

Підлітковий період – один із критичних періодів життя людини, перебіг якого зумовлює його психофізіологічні, репродуктивні, інтелектуальні можливості впродовж усього майбутнього життя.

В цьому віці відбувається перебудова всього організму. Вивчені та визначені закономірності біологічних особливостей організму в підлітковому періоді показують, що в цей період наступають принципові зміни в становленні всіх систем організму від дитячого типу до дорослого. Даний перехідний процес охоплює абсолютно всі рівні біологічної організації підлітка – від зміни перебудови скелету, системи дихання, кровообігу, секреції залоз, корково-підкоркових взаємин до розвитку репродуктивної системи, її функціонального і структурного забезпечення.

Подібна тотальна перебудова, що особливо гостро відчувається на перших стадіях підліткового періоду, послаблює старі сформовані системи, що склалися впродовж зростання дитини. Ця перебудова підвищує сприйнятливість організму до дії різноманітних чинників середовища і знижує його резистентність. Звідси і цілком слушні уявлення про особливу тендітність підлітка.

Для дітей у підлітковому віці характерні різка зміна настрою і переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, надзвичайно велике коло полярних відчуттів. У цьому віці у дітей спостерігається так званий «підлітковий комплекс» емоційності, який включає зміни настрою підлітків – часом від нестримної веселості до смутку і навпаки, а також низку інших полярних якостей, що проявляються поперемінно. Слід зазначити, що наявних, значущих причин для такої різкої зміни настрою у підлітковому віці може і не бути. З’являється новий емоційний стан, так званий «афект неадекватності». Загальне зростання підлітка як особистості, розширення кола його інтересів, розвиток самосвідомості, новий досвід спілкування з однолітками – все це веде до інтенсивного збільшення соціально цінних мотивів та переживань, таких як співчуття чужому горю, здатність до безкорисливої самопожертви тощо. Не виникає сумніву, що підліток, його здоров’я та соціальна зрілість залежать від впливу цілого комплексу біологічних, медичних, соціальних, психологічних та економічних факторів, але одним із найважливішим серед них є психоемоційні стосунки в родині, де виховується підліток.

Виділяють чотири наступні етапи розвитку підлітка:
Перший етап починається в 11 – 12 років, характеризується конфліктом у підлітка між потребою в залежності від батьків і прагненням до автономії, самостійності. З одного боку, підліток чинить опір проявам турботи та ласкам батьків, а з іншого – все ж хоче, щоб його балували, пестили. Підліток перестає бути слухняним, як раніше.
Другий етап – у цей період підліток усім оточуючим доводить особисту незалежність, критикуючи дії дорослих. При цьому бурхливі реакції батьків ще більше посилюють прагнення до емансипації. Ця стадія продовжується до того часу, поки батьки не сприймуть той факт, що підліток поступово стає дорослою людиною і почнуть з нею чи з ним рахуватися як із самостійною особистістю, що має власну думку, позицію, свою оцінку стосовно тієї чи тієї ситуації.
Третій етап – емоційна реакція на усвідомлення відділення від сім’ї: на цьому етапі може з’являтися почуття провини, гніву, депресії, страх втрати любові ближніх.
Четвертий етап – дорослі вже повністю визнають право підлітка на самостійність, зникає зовнішнє буйство та вразливість. Підліток зосереджується на своїй індивідуалізації, і тому дуже важливим є те, щоб підліток у цей період мав перед собою зразки позитивних інтеграцій серед дорослих.

Таким чином, особистість підлітка зазнає суттєвих змін, які характеризуються динамічним розвитком шкали цінностей, що стануть основними в його житті, відділенням від батьків, розвитком логічного мислення і, врешті-решт, підліток стає частиною дорослого світу, тобто він готується брати на себе відповідальність за створення сім’ї та планування потомства.

Аномальна поведінка в підлітковому віці трактується як прояв конфлікту між звичайною залежністю від батьків і бажанням відокремлення, сепарації. Негативізм і агресія – це дезадаптивні спроби розв’язання конфлікту. Даний тип поведінки на зовнішньому плані затверджує «автономію» підлітка. В цьому разі на внутрішньому плані часто присутня впевненість, що саме така поведінка посилює увагу батьків, якої дитина ще потребує.

Вивчення нами особистісних рис підлітків показало, що нестійка поведінка, особливо в умовах стресу, більше властива хлопцям, ніж дівчатам. Відчуття тривожності, схильність до самозвинувачення і страху притаманна 12 % хлопців і 8 % дівчат, і ще 33 % хлопців і 14 % дівчат відчувають емоційну напруженість, збудження і виражені явища фрустрації (депресії, апатії, відчуження тощо).
Нездатність управляти своїми емоціями, знаходити їм адекватне пояснення характерне 28 % хлопців і 5 % дівчат. Звертає на себе увагу той факт, що у хлопців спостерігається достовірно більше виражені особистісні розлади.

Діти дуже страждають від несприятливої сімейної атмосфери (систематичні конфлікти, розлучення батьків, нервово-психічне або ж соціальне неблагополуччя батьків), впливу соціально-економічних і соціально-культурних факторів (незадовільні матеріально-побутові умови, зайнятість батьків, складний характер міжособистісних стосунків у сім’ї, недостатні умови для повноцінного культурного відпочинку).

Сім’я є основним соціальним середовищем, у якому формуються характерологічні особливості особистості дитини. Якщо в сім’ї складні психоемоційні стосунки, насамперед, страждає дитина. В підлітковий період особливо важливим є вміння та бажання батьків налагодити добрі внутрішньосімейні відносини.

Для підлітків у дитячому віці найбільш важливою є потреба у відчутті особистої безпеки, захищеності, поваги і доброго до себе ставлення з боку дорослих. Запорукою впевненості в собі виступають добрі стосунки в родині, насамперед, безпосередньо між батьками, а також між батьками та дітьми. Будь-яке порушення злагоди між дорослими членами родини або неадекватне ставлення батьків до виховання своїх дітей є для підлітків стресогенним чинником, що може спричинити психічний зрив.

Найбільш небезпечним проявом порушення добрих міжособистісних взаємин у родині є використання її членами у своїх стосунках будь-якого насильства. Насильство у сім’ї виступає суттєвим фактором ризику виникнення у дитини невротичних розладів та неадекватної поведінки.
Батьки мають різноманітні почуття до дитини, різні поведінкові стереотипи, які вони використовують у спілкуванні з дітьми, особливості сприйняття і розуміння характеру та особистості своєї дитини, її вчинків.

Хоча більшість батьків вважають себе зацікавленими в справах та діяльності своїх дітей, проте методи їх виховання не завжди приносять користь дитині. Частина батьків, надто опікуючись дітьми, намагаються задовольнити всі їхні потреби. Таким чином сприяють вихованню несамостійної, безвільної, нецілеспрямованої особистості. Інші батьки вимагають від дитини беззастережної слухняності, особливо стосовно дівчат. Вищевказане сприяє виникненню агресивності, бунтарства у одних дітей або невпевненості, безініціативності в інших.
Наші дослідження показали, що більшості батьків подобається дитина такою, якою вона є. Батьки поважають індивідуальність своєї дитини, симпатизують їй, прагнуть проводити більше часу разом з дитиною, схвалюють її інтереси та плани.

Деякі батьки сприймають свою дитину критично, як таку, що має багато недоліків, непристосованою до зовнішнього світу, безталанною. Цій групі батьків здається, що дитина не буде мати успіху в житті через низькі здібності, невеликий розум, погані нахили. Найчастіше ці батьки відчувають стосовно дитини злість, роздратування, образу, вони не довіряють дитині та, головне, не поважають її. Певні сумніви щодо своєї дитини як особистості, її здібностей, а також сумніви стосовно свого способу її виховання має третина батьків – 29,6 %.

Більшість батьків є зацікавленою в справах і планах своєї дитини, намагається у всьому допомогти та співчувати їй. Ці батьки належно оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, пишаються нею. Вони заохочують ініціативу й самостійність дитини, намагаються бути з підлітком на рівних. Батьки довіряють своїй дитині, намагаються прийняти її точку зору або спокійно і аргументовано розтлумачити свою точку зору в суперечливих питаннях. У кожній двадцятій сім’ї батьки не мають зацікавленості у справах і планах своєї дитини, вважають, що їх підлітки ведуть «своє життя», яке батьками не сприймається.

Половина батьків прагнуть до близьких стосунків із своєю дитиною, вони відчувають себе з нею одним цілим, прагнуть, по можливості, задовольнити всі потреби дитини, захистити її від труднощів і неприємностей життя; відчувають тривогу за дитину, яка і в підлітковому віці здається їм маленькою і беззахисною. Тривога батьків підвищується, коли дитина починає, в зв’язку з життєвими обставинами, відходити від них, оскільки з власної волі ці батьки ніколи не надають дитині самостійності.
Не прагнуть до близьких взаємин із дитиною 7,0 % батьків. Частина батьків розуміє, що дитина має залишатися «маленькою» і бути під патронатом мами та батька, але водночас вона також має право і на певну самостійність.

Форма і напрямок контролю за поведінкою дитини у батьківських стосунках чітко має прояви авторитаризму. Переважна більшість батьків бажають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Вони намагаються нав’язати дитині у всьому свою волю, не в змозі прийняти її точку зору. В цих сім’ях за прояви чіткої самостійності дитину суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальними досягненнями дитини та вимагають від неї соціального успіху. Це ті батьки, що добре знають дитину, її індивідуальні здібності, звички, думки, почуття. Менша частина батьків лише час від часу вимагають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Значно менша частка (6,4 % батьків) не підкоряють своїй волі дитину, не мають ніякого авторитаризму щодо неї та не мають впливу на її вчинки.

Повна авторитарність батьків відносно дитини викликає певну тривогу. Відомо, що авторитарність батьків породжує конфлікти та ворожість дитини підліткового віку. Найбільш активні, сильні духом підлітки чинять батькам опір та бунтують, стають надмірно агресивними. Серед цих підлітків є такі, що можуть піти з дому. Боязкі, невпевнені в собі підлітки привчаються у всьому коритися батькам, не роблячи спроб вирішувати що-небудь самостійно, повністю втрачають ініціативність. У разі такого виховання у дітей формується лише механізм зовнішнього контролю, заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і, тільки-но загроза покарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційно антигромадською.

В кожній дванадцятій сім’ї батьки прагнуть інфантилізувати дитину, приписати їй особистісну та соціальну незрілість і неспроможність. У цих родинах батьки бачать дитину молодшою порівняно з її реальним віком. Інтереси, захоплення, думки та почуття дитини здаються батькам дитячими, несерйозними. Вони мають уяву про свою дитину як непристосовану, неуспішну, відкриту для поганого впливу. Батьки не довіряють своїй дитині, скаржаться на її недостатнє навчання і невміння щось зробити. У зв’язку з цим батьки намагаються відсторонити дитину від труднощів життя та суворо контролювати всі її дії, не дозволяючи їй розв’язувати певні проблеми самій.

Деякі батьки (6,4 % батьків) мають поблажливе ставлення та прояви гіпоопіки, належним чином не керують поведінкою та вчинками своїх дітей, дитина практично не знає заборон і обмежень із боку батьків або не виконує вказівок своїх батьків, для яких характерне невміння, нездатність або небажання керувати дітьми.

Підлітки сприймають недоліки виховання з боку батьків як прояв байдужості та емоційного відторгнення, відчувають страх і непевність у собі. Ставши дорослими, такі особи конфліктують із тими, хто не потурає їм, вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати міцні емоційні зв’язки, не готові до обмежень і відповідальності.

В деяких родинах відсутній єдиний підхід до виховання дитини (24,0 % всіх сімей), коли у батьків немає чітко виражених, певних конкретних вимог до дитини або спостерігаються протиріччя та розбіжності у виборі виховних засобів між батьками та дитиною.
Непередбачуваність батьківських реакцій позбавляє дитину відчуття стабільності та провокує підвищену тривожність, непевність, імпульсивність, а в складних ситуаціях навіть агресивність і некерованість, соціальну дезадаптацію. В разі такого виховання не формується самоконтроль і почуття відповідальності, відзначається незрілість суджень, занижена самооцінка.

У підлітковому віці необхідно особливо чуйно ставитися до дитини, зважаючи на її особливості характеру та поведінки.

Загальними шляхами оптимізації поведінки підлітка є:
♦ підтримка зусиль, спрямованих на досягнення поставленої мети;
♦ заохочення і розвиток організаторських здібностей;
♦ надання допомоги у виборі занять (спорт, захоплення, танці, малювання тощо);
♦ можлива колективна критика, якщо в ній є потреба;
♦ підтримка лідерських зусиль, допомога в діловому і особистісному плані;
♦ розвиток естетичних нахилів, підтримка захоплень, уподобань, соціального інтелекту;
♦ звернення уваги на вольові якості підлітка (наполегливість, рівень досягнень);
♦ виважений, толерантний контроль з боку дорослих над підлітком;
♦ ставлення до підлітка у будь-якому разі має бути спокійно-доброзичливе;
♦ потрібна допомога у складних ситуаціях;
♦ залучення в позитивно соціальні групи із сильним впливовим лідером;
♦ необхідно хвалити підлітка за старанність;
♦ побудова взаємин дорослого та підлітка повинна базуватися на повазі та високій вимогливості;
♦ по можливості, не допускати зазнайства у дитини, вчити її цінувати інших, адекватно реагувати на навколишнє, вміти спокійно сприймати невдачі;
♦ більше потрібно наголошувати на позитивних сторонах життя в сім’ї та школі, виховувати почуття співпереживання та небайдужості до чужої долі, не нервуватись і не озлоблюватись, не допускати виникнення конфліктів.

Людмила СЛОБОДЧЕНКО
Зореслава ШКІРЯК-НИЖНИК
Наталія ЧИСЛОВСЬКА
Леонтина СИНЧУК
Тетяна ВЕРІЖЕНКО
Емілія НЕПОЧАТОВА-КУРАШКЕВИЧ
НМАПО ім. П.Л. Шупика, м.Київ
ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України»